Півтора роки тому вийшла заміж за коханого чоловіка на ім’я Ростислав. Частково питання з житлом вирішила моя мама, яка віддала нам свою однокімнатну квартиру. Але попередила, що може надати житло на 7-8 років, адже у мене є молодша сестра, і коли вона підросте, квартира буде продана, а гроші порівну поділені між нами.
Такий варіант всіх влаштував. Весілля було дуже красивим, ми відзначали його в хорошому ресторані. Ми оплатили все навпіл, у мене були деякі заощадження, а Ростислав добре заробляв. На наступний день після торжества мій чоловік підняв питання, як вести сімейний бюджет.
Він запропонував спільно-роздільний варіант і підрахував, що на оплату комуналки, покупку продуктів, товарів для дому та спільного проведення часу нам потрібно приблизно 10 тисяч в місяць, тобто кожен повинен вносити по 5 тисяч, а ще по 3 для накопичення на квартиру, тобто з кожного по 8 тисяч на місяць. А решта від своєї зарплати кожен залишає для себе.
Для мене ця сума була дуже навіть пристойною, адже вся моя зарплата ледь сягала 9 тисяч. У той час як у мого чоловіка зарплата була близько 22 тисяч. Тому я чоловікові сказала, що мені важко вносити стільки грошей. І взагалі, я завжди вважала, що у чоловіка і дружини повинен бути спільний бюджет, а не якийсь «половинчастий».
На що Ростислав мені відповів, що ми повинні однаково старатися для своєї сім’ї, а якщо мені важко, то я маю знайти іншу, більш оплачувану роботу. До слова, ми живемо в невеликому місті і з роботою у нас важко. І в моїх 25 років навіть зарплата в 9 тисяч виглядає дуже пристойно. Чоловік же працює в компанії, де його дядько по маминій лінії займає пристойну посаду і зміг допомогти племіннику добре влаштуватися.
Тоді я погодилася ходити на підробітки, а може і справді знайду роботу з більш високою зарплатою. І погодилася на пропозицію чоловіка. Так і жили. Однаково вносили гроші, я постійно брала підробітки, собі нічого не купувала і кожну зайву копійку (в прямому сенсі слова) економила, берегла на випадок свят, щоб купити подарунки або просто про запас. Ростислав же жив привільно, купував гарний одяг, парфуми, міняв гаджети.
Дійшла справа до відпочинку. Чоловік запропонував поїхати за кордон, суму за путівку він, звичайно, розділив на двох. Я не встигла назбирати своєї частки, чоловік в підсумку полетів один.
Мені це було дуже неприємно, але відносини з чоловіком для мене були дорожчі і ніяких образ я не таїла. А через три місяці сталася більш неприємна подія. Закрилася організація, де працювала моя мама. Знайти роботу в 50 років непросто, їй на це потрібно майже три місяці, але ж у неї 15-річна дочка. Весь цей час вони жили на скромні мамині заощадження. Але ось вони закінчилися, а до першої зарплати ще місяць.
Мама попросила мене про допомогу. Я якраз отримала зарплату, тому не могла не допомогти мамі. В результаті мені не вистачило, щоб внести в накопичення на квартиру. Коли я повідомила про це чоловікові, ніякої підтримки не отримала. Звичайно, він не влаштовував сцен, але все таки висловив претензію, що я нічого не варта і що нормально заробити не можу. «Ні накопичити з тобою, ні на море з’їздити. Та й яка може бути допомога родичам при такій маленькій зарплаті» – обурювався чоловік.
Мене це страшно зачепило, я сказала чоловікові, що дуже розчарована його ставленням і холодністю. А чоловік відповів, що я виходила заміж за нього, а не за матеріальну допомогу, і повинна розраховувати тільки на себе.
Ростислав впевнений, що треба прагнути до кращого життя і розраховувати в першу чергу на себе. Але я думаю, що члени однієї сім’ї повинні підтримувати один одного і допомагати.
Загалом, наші думки в цьому питанні кардинально розійшлися. Тепер я думаю, чи варто взагалі нам продовжувати жити разом далі?
Фото ілюстративне – dnevnyk-uspecha.
