fbpx
Життєві історії
На наступний день Оксана прийшла на роботу і всім оголосила, що сьогодні вони з Степаном розписуються. Особливо вона хотіла, щоб це почули ті, хто не вірив, що Степан її поведе під вінець

Оксана прийшла додому, і побачила, що її наречений Степан вдома не один. Поряд з ним була його колега по роботі, Люба. Оксана спробувала з’ясувати, що вона тут робить, а натомість почула від Степана, що вона їм заважає. Люба лише єхидно усміхалася.

Дівчина вийшла на ганок і почала схлипувати. Трохи постояла, а далі, витерши ніс, зайшла назад в будинок.

– Степане, мені з тобою поговорити треба, – сказала Оксана. Той підняв очі від паперів і сказав:

– Потім.

Але Оксана не відступала:

– Ні, сьогодні і зараз. І попроси свою гостю піти. На роботі зустрінетеся.

Степан неохоче повернувся до Люби:

– Іди додому, подумай ще раз, що ми пропустили, а на роботі поговоримо.

Люба кивнула і пішла до дверей, зачепивши по дорозі стілець. Той впав і Оксана не втрималася і розсміялася. Та почервоніла і чимшвидше вискочила в двері.

Степан докірливо похитав головою.

– А тепер говори, що ти від мене хотіла.

– Ах, які ми ввічливі. А виганяти наречену з дому під приводом, що я заважаю, це гарно? І взагалі, чому я приходжу після ранкового доїння і хочу наприклад відпочити, а в будинку сидить стороння жінка?

Степан встав і почав ходити по кімнаті.

– Оксано, у нас відповідальний концерт на носі. Приїдуть з району, а може і з області. Ти розумієш, яка це відповідальність?

– Та в тебе цілий рік, то концерт, то збори. А одружуватися ми коли будемо? Адже три місяці я у тебе живу, а люди на це дивляться і нічого доброго не говорять.

Степан посерйознішав:

– Це все забобони. Пережитки минулого. Але якщо тобі це важливо, завтра підемо в сільраду і розпишемось.

Оксана зраділа:

– Правда?

– Правда. Діставай свою найкращу сукню.

На наступний день Оксана прийшла на роботу і всім оголосила, що сьогодні вони з Степаном розписуються. Особливо вона хотіла, щоб це почули ті, хто не вірив, що Степан її поведе під вінець.

Вдома дівчина довго чепурилася, розгладжуючи складки на своїй рожевій сукні. Довго вирішувала, заплести косу або йти з розпущеним волоссям. І все поглядала на годинник. Степан обіцяв підійти до одинадцяти, а зараз вже пів на дванадцяту, а його немає. З надією, що його, щось затримало, сама пішла до нього на роботу.

Зайшла в клуб, тихо. Вона пройшла за сцену, де знаходився невеликий кабінет Степана. Двері були відчинені, а там її Степан… Він був не один… Люба…

Степан пояснив, що у них з Любою репетиція, а про годину він і зовсім забув. Швидко схопив піджак і не давши сказати Оксані ні слова, повів до сільської ради.

Оксана хотіла гордо відмовитися, але згадавши, що вона сьогодні на роботі похвалилася, покірно пішла слідом. І краєм ока помітила, що на лаві сидять її подружки і перші пліткарки, Світлана і Дарина. «Перевіряють», – подумала вона і міцно взяла Степана під руку.

Коли всі формальності були завершені, вона вийшла вже дружиною Степана, демонстративно обмахуючись свідоцтвом про укладення шлюбу.

Таку історію про своє заміжжя розповідала вже баба Оксана, сидячи в оксамитовому кріслі. Романтична Марія, п’ятнадцяти років, зробила висновок:

– Бабусю, так виходить дідусь і не любив тебе зовсім.

Баба Оксана зітхнула:

– Нічого ти не розумієш! Я в твої роки розумнішою була. Думаєш мені подобалося все життя з коровами возитися і сіно складати? Я хотіла жити в місті. А дід твій, Царство йому Небесне, дуже перспективним був. Правда голова була зайнята тільки роботою. Але я зуміла, всупереч батькам і односельцям, вийти за нього заміж, і пишаюся цим.

Після того концерту, його стали висувати. Спочатку в області нам квартиру дали, а потім і в столицю покликали. А якби залишився я в селі і вийди заміж за когось іншого, життя у мене по іншому би склалося. А найголовніше, у мене не було б вас, моїх онуків. Так що я не дарма прожила життя. І задоволена цим.

А любов? Не знаю є вона взагалі чи ні. Ми з Степаном пів століття без неї прожили і нічого. Зате в спокої і достатку. Чого і вам бажаю, онучки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page