Любов Адамівна завжди дуже пишалася своїм сином, мріяла, як він одружиться і невістку приведе. Антон закінчив університет, працює, дуже добре заробляє, сам квартиру собі купив. До двадцяти семи років став завидним нареченим з квартирою, машиною і солідним доходом.
У Антона є багато і просто хороших людських якостей, він хороший друг, чуйний, не жадібний. На думку Любов Адамівни, ідеальний син. Мамі все привезе, відпочинок і комуналку оплатить, таксі викличе, два рази на день подзвонить. Жінка не могла натішитися.
Вона мріяла, що її Антон приведе наречену з хорошої сім’ї, яка буде любити її сина і його маму. Любов Адамівна з радістю розповість невістці історію їхньої сім’ї у всіх подробицях і передасть їй родинну обручку, яка в свій час їй самій дісталася від свекрухи.
Антон з дружиною будуть приїжджати до неї щонеділі о гості, і вона передасть невістці рецепти фірмових страв і навчить їх готувати. Адже Антон так любить смачну домашню їжу. Вони обговорюватимуть за обідом книги і будуть ходити разом в театр.
А потім народяться онуки, милі красиві діти схожі на її сина. Вони будуть такі ж виховані і добрі, як її Антон. Діти будуть приїжджати на вихідні до бабусі в гості, і Любов Адамівна буде читати їм на ніч казки.
Одного разу син зателефонував і повідомив, що одружується. Подробиці обіцяв розповісти при зустрічі.
Любов Адамівна приготувала святкову вечерю і стала чекати майбутню невістку, гадаючи: хто вона, з якої родини, скільки їй років, чи красива. І ось вони приїхали.
У квартиру заходить доросла, але молода і красива жінка, явно трохи старша за Антона. «Мамо, це моя Ольга», – Любов Адамівна розгублено мовчить, немає тендітної дівчинки з її фантазій.
Пройшли в кімнату, стали вечеряти, жінка стала обережно розпитувати Ольгу про її минуле. І дізнається, що обраниця сина вже була заміжня і виховує п’ятирічну дочку. Любов Адамівна ледве стримувала себе.
На наступний день вона зателефонувала синові і повідомила, що не має наміру благословляти цей союз. Але Антон навіть слухати нічого не став, каже, що любить Ольгу, а минуле у всіх є, дата весілля призначена і днями він мамі завезе офіційне запрошення.
Любов Адамівна не здавалася, весь місяць вмовляла сина не одружуватися з Ольгою, поки в кінець з ним не зіпсувала стосунки. На весілля вона не пішла, дзвінки сина навмисне скидала.
Син з дружиною до Любов Адамівни з РАЦСУ заїхали, але жінка розмовляти не захотіла, сподіваючись зіпсувати свято. А Антон, переконавшись, що з мамою все в порядку поїхав до гостей в ресторан.
Після весілля син продовжував оплачувати її витрати, але як тільки розмова заходила про його неправильне одруження, то він припиняв розмову і прощався. Народився вже і внук, а мама ніяк не змінювала своєї думки.
Одного разу до неї приїхала давня інститутська подруга, років двадцять вони не спілкувалися. Любов Адамівна розповіла їй свою історію про сина і невістку у всіх фарбах, розраховуючи на співчуття.
А подруга вислухала і каже: «От що ти робиш, Люба, набудували собі повітряних замків і хочеш сина туди поселити, а треба жити в реальному світі з реальними людьми, хочеш синові життя зіпсувати?».
Задумалася Любов Адамівна, приготувала всім подарунки, викликала таксі і поїхала миритися. Ольга в дім пустила, вийшла дочка гостей зустрічати: «Ти моя бабуся Люба? А ми тебе з братиком чекаємо, ти нам будеш казки читати?».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
