– Кажу ж тобі, напевно щось сталося, бо Дениса таким засмученим я вже давно не бачила, – ділиться Лариса думками із своєю рідною сестрою.
Оксана – хресна мама Дениса, і найближча людина для Лариси, яка завжди і при будь-яких обставинах її підтримувала.
Так сталося, що батько Дениса пішов з сім’ї, коли син був ще зовсім маленьким, і Ларисі довелося сина одній ростити. Часом так сутужно з грошима було, що ледве на хліб вистачало. І в такі моменти виручала сестра. Оксана з чоловіком жила дещо заможніше, тому і похреснику постійно обновки купляла, і сестрі зичила гроші, і не вимагала повернення.
Так і жили, рука об руку, пліч-о-пліч трималися сестри. Минув час, Денис поступив в університет і там закохався у дівчину. Коли приїжджав додому, то не міг нарозповідатися мамі, яка чудова і прекрасна його Ліля.
– То чого чекаєш? Пропозицію роби, – якось порадила сину Лариса.
– Ні, мамо, зачекай. Мені спершу треба на роботу влаштуватися, щоб у мене свої гроші були, а тоді вже будемо сім’ю створювати. Ліля сказала, що зачекає, – мрійливо протягнув Денис.
Хлопцем він був розумним, тож по закінченню університету швидко знайшов роботу, на якій досить непогано платили.
– Час настав. Сьогодні поїду до Лілі, хочу познайомитися з її батьком, – по-діловому заявив Денис.
– А чому лише з батьком? А де мама Лілі? – обережно запитала Лариса.
– Її не стало в той день, коли Ліля з’явилася на світ. Тож її ростив лише сам батько, – пояснив Денис.
Настрій у нього був хороший, він був упевнений, що все буде добре, і що це лише формальності.
А от Лариса хвилювалася, бо це ж не просте знайомство, і не даремно, не підвело її материнське серце. Приїхав додому Денис дуже засмучений, відразу пішов спати, не розповівши мамі жодних подробиць.
І ось вже кілька днів ходив чорніше чорної хмари, а на розпитування мами відповідав не конкретно.
– Вже й не знаю, що думати, сестричко, не можу на нього такого сумного дивитися, – каже Лариса.
– А що тут думати? А ти все прямо запитай, – порадила Оксана.
Ввечері, коли Денис прийшов з роботи, Лариса нагодувала його вечерею, а далі – сіла навпроти нього, взяла за руку, і каже:
– Сину, ти маєш знати, що я завжди з тобою. Може, нарешті, розкажеш, що сталося?
– Весілля не буде. Не пара я їй мамо, – сумно почав Денис і опустив голову.
– Це так тобі батько Лілі сказав?
– Ні, він мовчав, просто привітався зі мною, подав руку, і сказав, що поспішає. Він сів в машину і поїхав. А я сів на диван і слова не міг промовити. Мамо, такого багатства я ще жодного разу не бачив, у них будинок на три поверхи, з величезними сходами, високою огорожею і охоронною системою усюди. Дві дорогі машини, і це лише те, що я побачив. Напевно, її батько мільйонер. А я хто? Що я зможу дати Лілі?
Денис закрив лице руками. Він і справді не уявляв, що між ними з Лілею аж така різниця. Просто дівчина ніколи не хизувалася статками свого батька, та й одягалася скромно, тому Денис і припустити не міг, що його наречена звикла аж до такої розкоші. А він розумів, що ще не скоро зможе забезпечити їй такий рівень. А в хату до багатого тестя він теж принципово не піде, щоб той не подумав, що Денис з Лілею через гроші.
Лариса слухала сина і просто не знала, що йому сказати, адже це правда – бідні багатим не рівня, і рано чи пізно проблема все одно вилізе.
– От надумали проблему! – всплеснула руками тітка Оксана, коли на наступний день прийшла до них і сестра їй все розповіла.
– Тесть що, відмовив? Ні. А те, що не приділив увагу, то може і справді поспішав, він же ділова людина. Треба другу спробу робити – за доброю українською традицією треба йти в старости, – винесла свій вердикт хресна.
– Це як? – перепитала Лариса.
– Ви попереджаєте, що прийдете наприклад в суботу, бо будете просити благословення на шлюб, тоді вас офіційно і приймуть.
– І що, мені теж треба йти?
– А як же, сестричко, обов’язково! – щиро посміхнулася Оксана, яка чомусь була впевнена, що все буде добре.
На наступну суботу Лариса з сином їхали до майбутнього свата, в “старости”. Оксана потурбувалася про зовнішній вигляд сестри, підказала їй, що добре було б і сукню нову купити для такої нагоди, і макіяж та зачіску зробити. А Лариса ще й торт свій коронний спекла, Наполеон, бо вважала, що то якось негоже з пустими руками їхати до свата.
Весілля таки відбулося, і навіть не одне, а два. Придивився сват до Лариси, і після того, як вони дітей одружили, і самі побралися, бо справа не в тому, хто скільки грошей має, справа в людяності і в цінностях, які має людина у своєму серці.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
