fbpx

На наступні вихідні чоловік запросив маму до нас в гості. Я спекла торт, накрила стіл. Сидимо, п’ємо чай, і тут свекруха каже, що дочка на її квартиру не претендує, давайте продавати обидві та з’їжджатися

Рік тому раптово не стало мого свекра. Йому було 58 років. У мене з ним завжди було повне взаєморозуміння, чого не можу сказати про маму мого чоловіка, якій тепер самотньо, тому вона хоче уваги від нас.

Окрім мого Ігоря у свекрухи Марини Вікторівни є ще старша дочка. Їй 34 роки, одружена, з чоловіком живе в іншому місті. Моєму чоловікові 31 рік, ми одружені 4 роки, росте 2-х річний син.

Марина Вікторівна рік тому вийшла на пенсію. Сказала, що хоче відпочити та пожити для себе. Відразу попередила, що нянькою онуці бути не збирається, тому щоб ми на неї не сподівалися.

Ми, власне, і не розраховували, не просили навіть на годину бабусю допомогти. Чоловік працює, заробляє добре, житлом ми забезпечені, дякую за це моїм батькам, які залишили мені квартиру батькової тітки.

Після того, як не стало свекра, мама чоловіка дуже засмутилася. Природно мені було шкода і Марину Вікторівну, серце ж у мене є. Ми її не залишали саму зовсім, а зовиця у мами тижнів зо три з дочкою жила.

А потім сестра чоловіка поїхала і почався, як то кажуть, концерт за заявками на тему: «Мені сумно самотньо, я не можу жити одна, ви повинні навколо мене танцювати».

На наступні вихідні чоловік запросив маму до нас в гості. Я спекла торт, накрила стіл. Сидимо, п’ємо чай, і тут свекруха видає:

– Добре вам, у вас сім’я. Ось посиденьки з тортиком. А я тепер одна, нікому не потрібна.  Донька сказала, що на мою квартиру вона не претендує, давайте продавати обидві та з’їжджатися.

Ігор розгубився, на мене дивиться.

– Нічого продавати не буду, – кажу, – я вважаю, що ми маємо жити окремо. Вам, Марино Вікторівно, зараз прикро і самотньо, потім усе вщухне. А так ми завжди Вам раді.

Блиснула на мене очима, але промовчала. Ну насправді, то вона онуки не потребувала, умови ставила, щоб не напружували її, молоду енергійну пенсіонерку, а тепер прямо дуже хоче бути з нами.

Але з того дня у нас, що ні день, то шоу. То мама дзвонить Ігорю, щоби терміново приїжджав, її сусіди заливають. Чоловік мчить – на підлозі калюжа. Виявляється, що мама залила квітку, ось вода з піддону і накапала.

Або вночі їй недобре. То Марині Вікторівні запах газу в квартирі здасться, то хтось у двері її шкребеться вночі і вона просто боїться залишатися сама. То у вихідні меблі треба пересунути, а потім рухати назад, бо виглядає все не так, як вони собі уявляли.

Подруги мені казали, мовляв, вона ж намагається сина на свою сторону перетягнути. Або з’їдетеся, або ти чоловіка бачити не будеш. Що будеш робити.

Тоді я й сказала те саме «нічого». Мама дзвонить уночі? Звичайно, їдь, дорогий, мамі треба. У мами аврал, а ми гуляти збиралися? Ну ми з сином самі, а ти дуй до мами, мами потрібніше. Гості у нас, а мама тебе кличе? Ну як вона без тебе, звичайно, треба їхати. А я вже з друзями сама сиджу. Ой, та ми в кіно поки що сходимо. І у вихідні поїдемо на дачу до кумів одні із сином, якщо мамі треба.

Чоловік в такому режимі витримав пів року, а потім сам сказав мамі, що якщо їй сумно, нехай продає свою квартиру і переїжджає до доньки, а він нарешті почне приділяти більше уваги своїй сім’ї, тобто нам з сином.

Але чоловік зовиці відмовився з’їжджатися з тещею, а сестра чоловіка його виправдовувала: мовляв, він мій чоловік, ми сім’я, як він вирішив, так і буде.

В результаті свекруха заспокоїлася, зрозуміла, що далі житиме сама в своїй квартирі, а ми чим зможемо, тим допоможемо. Я ж нічого чоловіку не говорила, не намагалася заборонити йому до мами на першу вимогу мотатися, хоча в душі все переверталося. Але іноді найкращий вихід – не робити нічого.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page