Не склалося з свекрухою…
Я вийшла заміж майже три роки тому, а з свекрухою і досі не можу налагодити стосунки, більше того, я боюся її. За матеріалами
Вона така «залізна леді». Перший син у неї від чоловіка, який з нею прожив від сили рік. У другому шлюбі з’явився мій чоловік, як каже мій свекор: «Не зжилися ми з нею, вона на мене постійно тиснула своїм авторитетом, а я цього не люблю!». Теж розлучилися.
Зараз у свекрухи третій чоловік – підкаблучник і тихоня. Я його голос взагалі рідко чула, навіть живучи в їхньому будинку. Ні, в їхній родині ніхто не кричить і не скандалить взагалі, але весь час таке відчуття, ніби гроза насувається, дуже повільно.
Перше знайомство у нас було спонтанним. Гуляли з майбутнім чоловіком по вулиці, поруч з їхнім будинком, зустріли його маму. Вона підійшла, холодно кивнула на моє вітання і щось там сказала синові, вже навіть не важливо що, про справи господарські. Я відчула, як у мене ноги стали ватяні. В принципі, я не помітила привітності з її боку навіть коли оголосили про те, що одружимося. «Ну, гаразд!» – сказала свекруха. Було весілля, своє привітання вона прочитала з листівки – просто шаблонний текст. Обняла мене, але навіть не поцілувала як невістку.
Мамою я її не називаю, хоча хотілося б з нею бути ближчими, але вона відразу попросила називати її по імені-по батькові. Гаразд! Після весілля свекор пообіцяв нам віддати свою квартиру, нібито – подарунок такий, сам потім поїхав на заробітки, гроші заробляти. Для єдиного сина, мовляв, нічого не шкода!
Але поки він не поїхав, ми місяць пожили у свекрухи. Для мене це було нестерпно! Вона навіть, по-моєму, ні разу не посміхнулася.
Я не могла там готувати – боялася підійти до плити. Але ніби як окрема сім’я, треба. Пам’ятаю перший раз, як чоловік попросив яєчню йому з ранку зробити. На плиті сковорідка, я включила під нею газ. Зайшла свекруха, відсунула мене, мовчки відставила сковорідку, дала іншу і каже: «Ось у нас для яєчні!». Залізним голосом! Мені аж погано стало.
А на роботі мені порадили «підкупити» її. Купити щось смачненьке, подарувати. Я купила коробку цукерок. Принесла, мовляв – просто так, порадувати її. Вона відклала її, сухо сказала: «Дякую!» І все.
Я чоловікові не говорила про свій страх, але він сам все зрозумів. Посміявся, каже: «Та до неї просто звикнути треба, вона завжди така – навіть на роботі. Потерпи ще трохи, скоро переїдемо!».
Вже пізніше я спілкувалася з іншою невісткою – дружиною старшого брата. Вона не така як я, вона – жвава і галаслива, але каже, що теж свекруху боїться.
Тепер ми давно живемо окремо, але бувають же свята із зустрічами, або свекруха до нас просто з якихось справах заходить. І ось тоді я як електровіник ношуся по квартирі з генеральним прибиранням. Мені здається, що якщо я щось втрачу, то вона спопелить мене поглядом.
Коли ми збираємося за загальним столом, я досі веду себе як учень за партою, навіть шматок проковтнути боюся, а подаючи страви, я скачу на тремтячих задніх лапках. Помічаю, що ковтаю слова від хвилювання при розмові з нею. А адже вже три роки минуло!
Вона сказала, що, коли у нас буде дитина, вона буде часто приходити до нас і допомагати. Тільки при одній думці про те, що її тут буде багато, я вже не хочу ніяких дітей. Ніколи я від неї не чула ні похвали, ні доброго слова, як би не старалася їй догодити.
Як далі правильно продовжувати ці стосунки, я не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
