У нас з дружиною шлюб був раннім, ще студентським. Батьки просили нас почекати, але ми вирішили одружуватися. Вони змирилися і зробили нам шикарне весілля.
Я народився і виріс в обласному центрі, а Настя приїхала із невеличкого містечка. У неї забезпечені батьки, тато займається власною справою, мати домогосподарка. Власне, саме вони і зробили нам шикарне весілля. Моя ж думка була така, що торжества нам не треба, можна просто розписатися, мені не хотілося гуляти за гроші тестя, але Настя настояла на тому, що хоче гарного весілля.
– Мої батьки живуть заможно, можуть собі це дозволити, у них єдина донька виходить заміж, – пояснила Настя.
Ми поїхали в село до батьків Насті домовлятися про весілля.
– І думати нема про що, – сказав мій майбутній тесть. – Ну і що, що в тебе немає грошей, ти студент, тобі це можна пробачити. Я все життя до цієї події готувався, не збідніємо. Дочка має отримати свою мрію.
У мене не було варіантів, я поступився, підробляв, купив обручки, костюм для себе, оплатив дещо з дрібниць. У мене ще росла ще молодша сестра, мама була давно в розлученні, тому особливої допомоги від неї не було. Я пішов працювати і наполіг, що квартиру після весілля ми будемо винаймати на мої гроші.
Батьки Насті наполягли на тому, щоб весілля ми святкували у них, в їхньому містечку. Від них і була основна частина гостей, з нашої сторони було лише 20 найближчих родичів. Моя мама на святі почувалася дуже незатишно, наче не в своїй тарілці. Вся увага лише на сватів, їх вітали, їм хороші слова говорили, їм дякували. Звичайно, хто платить, той і музику замовляє, та й мені на власному весіллі було не дуже комфортно.
– Ти входиш у нашу сім’ю, – говорив на весіллі тесть, – я радий. Хлопець ти видний, хваткий, чесний, порядний. А з рештою я допоможу.
Після урочистості ми поїхали у подорож, яку теж оплатили батьки Насті, а до нашого приїзду вони зняли шикарну квартиру.
– Ну що ти там знімеш, – сказав тесть. Я заплатив відразу за рік. Живіть тільки, нехай донька буде щасливою.
Багато хто би на моєму місці зрадів би можливостям, що відкрилися. Але чомусь я був не радий. Я спробував відмовитися від щедрого дару батька дружини, але тут Настя розплакалася.
Ми пішли жити на ту квартиру, яку винайняв тесть. Вчитися залишалося рік. Я не кидав свого підробітку, сподіваючись хоч якось бути самостійним, але мало допомагало. Настя брала гроші, як і раніше, у батьків. А до кінця навчання ми зрозуміли, що чекаємо дитину.
Тесть з тещею дуже зраділи, батько Насті відразу почав планувати покупку житла для нас.
– Треба брати і швидше ремонт починати, щоби дитяча була, як належить, – сказав Петро Олегович. А за роботу не хвилюйся, працюватимеш зі мною і в мене. Жінка має займатися домом, сина в мене немає, тож вся надія на тебе та онука.
Мені ця ідея не сподобалася, я відразу сказав дружині, що переїжджати до міста, де живуть її батьки, не хочу, як і працювати у бізнесі її сім’ї, хочу пробиватися у житті сам. Дружина цих слів серйозно не прийняла, а тому, після отримання диплома, в нашій сім’ї сталося перше серйозне непорозуміння.
Настя сказала, що не в моїй ситуації проявляти гордість, і що батько нам хоче щиро допомогти. Але якраз у його щирість я вірив найменше. Я розумів, що за його так звану доброту мені доведеться відпрацьовувати все життя, підлаштовуватися, не мати власної думки, жити за вказівкою тестя-спонсора. Хоча він і не просив, і не вимагав нічого, а все давалося під приводом турботи про єдину дочку.
Народжувати Настя поїхала до батьків. Я приїхав, але залишатися відмовився, тесть із тещею дивилися на мене дуже розчаровано й уже косо. Нашому синові уже три місяці, ми з дружиною живемо окремо. Я не знаю, що мені робити? Прийняти їхню пропозицію, чи стояти на своєму? Боюся, що втрачу сім’ю, а я дуже люблю свою дружину і свою дитину.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
