Життя у кожного своє, у кожного своя радість та печаль. Нещодавно я вийшла заміж. До цього жила з майбутнім чоловіком десь близько 3 років. Ми не поспішали, тому що вважаємо, що сім’ю потрібно створювати тільки коли для цього створені всі умови, і ми впевнені одне в одному. Тому весь цей час ми працювали, намагалися відкласти гроші на перший внесок для купівлі квартири в кредит та гарне весілля. Просити щось у його або у моїх родичів нам совість б не дозволила.
І ось, через 3 роки громадянського шлюбу, ми нарешті вирішили зіграти весілля. Хоча ми змогли собі дозволити тільки скромне свято, це все одно була довгоочікувана і радісна для нас подія. Але родичі чоловіка з самого початку висловлювали своє невдоволення організацією свята: їм не сподобалося те, що ми вибрали місце на околиці міста, куди їм потрібно довго їхати, і що ми вирішили провести банкет на свіжому повітрі, адже тоді було літо, світило сонечко і на вулиці було так чудово. Але замість того, щоб допомогти оплатити ресторан, навіть в якості весільного подарунка, батьки мого чоловіка оголосили нам, що спланований нами захід зовсім не схожий на свято:
– Ви і так живете як чоловік і дружина, і штамп про шлюб нічого не змінить.
Свекруха навіть їхати на наше весілля відмовлялася, і її довелося довго вмовляти. Я вже навіть не пам’ятаю скільки їй тоді телефонувала особисто.
Ми розуміли, що організували досить скромне весілля, тому на дорогі подарунки не розраховували, проте кожен з гостей що-небудь подарував. Кожен, але не близькі родичі чоловіка! Ці люди прийшли на свято з таким виглядом, ніби ми ще повинні бути їм за це вдячні. Його сестра і брат подарували нам набір солодощів, який трохи пізніше самі з’їли, а мати з батьком не подарована взагалі нічого.
Весь вечір свекруха зі свекром вели себе як господарі свята: вимагали до себе підвищену увагу і вичитували мене за те, що салати з майонезом – це минуле століття і краще б замість покупки весільних нарядів ми накрили нормальний стіл.
Після свята пройшло вже десь 2 місяці, і я намагалася забути про погане і налагодити відносини з родичами чоловіка. Адже врешті-решт, подарунки даруються на особистий розсуд і докоряти їм через те, що вони не вважали за потрібне нічого купувати – не можна. Але буквально кілька днів тому я дізналася, що вони збираються купувати своїй онучці на день народження автомобіль.
У моїй голові це ніяк не вкладається: чому вони вважають, що 18-річній дівчині новий автомобіль важливіший, ніж подарунок на весілля сина. Адже вони на нас ніколи не витрачалися, і не допомагали нам зовсім.
Я намагалася поговорити про це з чоловіком, але він не хоче говорити про це, відмовчується постійно. Тепер мені здається, що від родичів з боку чоловіка не варто чекати нічого хорошого, і що вони і спадщини його позбавлять на догоду своїй доньці. Чи варто взагалі спілкуватися з такими людьми і намагатися з ними зріднитися?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
