fbpx
Життєві історії
На наше весілля мама Богдана не прийшла. Я виходила заміж на початку вересня, коли ми розписувалися в РАЦСі, свекруха копала на городі картоплю. – Я не хочу, щоб мій син все життя жив по гуртожитках, – сказала свекруха, – а з тобою його нічого кращого не чекає

Мій єдиний син хоче одружитися з дівчиною, яка особисто мені не дуже сподобалася. Але я вирішила, що не буду втручатися, бо сама колись була в такій же ситуації. З своїм чоловіком я познайомилася на роботі, ми разом працювали на одному заводі, жили в гуртожитку. Коли вирішили одружитися, за душею ні в мене, ні в Богдана нічого не було.

Я була родом з села з багатодітної сім’ї, повертатися додому я не мала куди. Ми поїхали знайомитися з родичами Богдана. Пам’ятаю, його мама нас навіть в хату з дороги не пустила, сказала, що ніякої невістки їй не треба. Як потім виявилося, Богдан був теж з незаможної сім’ї і моя свекруха пригледіла йому в селі багату наречену. А тут я з’явилася – така ж незаможна, як і вони.

На наше весілля мама Богдана не прийшла. Я виходила заміж на початку вересня, коли ми розписувалися в РАЦСі, свекруха копала на городі картоплю. – Я не хочу, щоб мій син все життя жив по гуртожитках, – сказала свекруха, – а з тобою його нічого кращого не чекає.

З свекрухою ми не спілкувалися майже все життя, коли вона серйозно занедужала, я приїхала до неї і ми начебто помирилися. Мама чоловіка була права, довгих 15 років ми жили в гуртожитку, тіснилися разом з сином в одній кімнаті. Але одного разу мені написала листа тітка з Польщі, у нас там жило кілька родичів. Вона запросила нас з чоловіком до себе.

Мені так набридло жити в таких умовах, що ми поїхали, не роздумуючи, але поїхали разом. В Польщі ми жили в тітки, працювали, а всі гроші відкладали на будинок нашої мрії. Тітка просила нас залишитися там, але ми з чоловіком вирішили повернутися додому, коли будинок був готовий. Нехай хоч в старості, але ми поживемо як люди.

Синові ми допомогли відкрити власний бізнес. У Олександра все добре, єдине, що нас засмучувало, він не поспішав одружуватися, хоча йому вже за тридцять. Казав, що він ще встигне.

А перед Різдвом каже – приведу наречену. Ми з чоловіком відразу зраділи, стіл накрили, чекали з нетерпінням. Дівчину звати Єлизавета, вона років на 10 молодша за мого сина, але навіть не в цьому справа. За столом дівчина нас запитала – де вони будуть жити. Мовляв, ми їм пів будинка плануємо віддати чи квартиру купити.

Чути таке від людини, яку бачиш вперше в житті, щонайменше дивно. Мій син непогано заробляє і я впевнена, що він планує придбати собі житло. Але щоб так відразу прямо питати – для мене це дивно і неприйнятно. Але я нічого не сказала, згадала, як у мене було і промовчала.

Життя покаже, що і як, нехай кожен робить свій вибір, і вчиться на своїх власних помилках. Хто зна, а може у них, як і у мене з чоловіком, все буде добре.

Фото ілюстративне – wedwillow.

facebook