Ми з сестрою посварилися через квартиру. Не думала, що колись дійде до цього. Світлана старша за мене на два роки. В дитинстві ми жили дружно. Але у сестри завжди були “царські” замашки, я ж була дівчинкою попростіше. Світлана завжди знала – вона гідна кращого в житті. Краще, в її розумінні: забезпечений чоловік, відпустка кілька разів на рік, великий будинок. І робота «для душі». При цьому сама Світлана не планувала на це заробляти. Нехай чоловік про це дбає. А на випадок, якщо чоловік буде і не дуже багатий, і будинок не такий великий, і відпустку раз на рік, але щоб ніхто про це не здогадувався. Всі навколишні повинні вважати, що у Світлани є все, чого вона варта.

Я ж постійно вважала, що сім’я повинна всього досягати разом. Жінка не має сидіти з видом королеви, якій чоловік мусить все підносити на тарілочці. Проте, сестру в цьому я переконати не могла. Світлана вийшла заміж, підійшовши до вибору супутника життя максимально відповідально – за певними критеріями. Щасливчиком виявився найперспективніший однокурсник з пристойної, а головне, забезпеченої сім’ї. Сам при житлі, у батьків дві квартири, брати-сестри відсутні, значить чоловік – єдиний спадкоємець батьківської нерухомості. Але, по факту – Світлана прорахувалася.

Батьки її чоловіка, вийшовши на пенсію, продали обидві квартири і виїхали жити закордон. Сину допомагати вони не стали. Так гіпотетична спадщина чоловіка виявилося міражем. Але Світлана продовжувала мріяти про власний будинок, тому настояла на тому, щоб чоловік продав свою квартиру і ці гроші пішли на перший внесок за іпотеку на величезний заміський будинок. Далі запити сестри лише зростали, чоловік не справлявся, тому всі чергові покупки і поїздки на відпочинок, все було в кредит. Зовнішня картинка: великий будинок, іномарки, щорічна відпустка, модний одяг, все це було в кредит. Ніхто і не здогадувався, в якому кредитному болоті застрягла моя сестра і її сім’я.

Я вийшла заміж по любові, перші два роки ми з чоловіком жили в гуртожитку, на роботу я їздила в автобусі, а чоловік на стареньких Жигулях. Ніякого нового одягу, ми одягалися дуже бюджетно. Жили скромно, всі гроші відкладали на власне житло. Коли нам з чоловіком було по тридцять три роки, покупка власної компактної двокімнатної квартири в хрущовці стала для нас справжнім святом. На новосілля ми запросили усіх найближчих. Прийшла і Світлана. Цокаючи каблучками, вона пройшла прямо в квартиру, навіть не роззувшись і кинувши через плече: «У нас домробітниця прибирає! Я не звикла роззуватися!»

Походивши по нашій скромній квартирі, Світлана продовжила:

– З нашим великим будинком не порівняти! І як ви збираєтеся жити в цій сірниковій коробці?

Вона зверхньо на нас дивилася, замість того, щоб порадіти разом з нами. Слідом за Світланою дріботів Олександр. Втомлений, посивілий, з колами під очима, чоловік виглядав набагато старшим за свій вік. Щоб розрулити цю неприємну ситуацію, за мене заступилася наша мама:

– Нормально вони тут жити будуть. Тим більше – це тимчасово. Я в село поїду, до сестри. Вона овдовіла, давно мене до себе кличе. Разом не нудно. Ви у мене виросли, он які красуні стали.

– У якому сенсі тимчасово? – насупилася Світлана.

– Я поїду до Марини, тітки вашої, пам’ятаєте? Яка на ювілей до мене приїжджала? А мою квартиру Оксана продасть і вони з Андрієм куплять собі більшу, я і дарчу вже написала. У тебе ж он який будинок, у вас із Олександром і так все добре, вам не треба. А сестра твоя дитинку чекає. Вони і так пів життя в гуртожитку провели.

Слова матері дуже зачепили сестру. Застілля пройшло мляво. Світлана сиділа як на голках, Олександр відчував нервозність дружини і приблизно уявляв що буде. Ми з чоловіком були задоволеними донезмоги: перша квартира – те, заради чого ми працювали, не покладаючи рук. У перспективі – поява дитини і розширення житлоплощі. Декрету я не боялася – якраз на час декрету і вирішено було здавати мамину квартиру. А потім, як тільки я вийду на роботу, можна і подумати про продаж-купівлю нерухомості.

Після застілля Світлана виявила бажання відвезти маму додому. По дорозі вона розповіла мамі правду, що вони живуть в кредитах і ледве це все витягують. Мама була ошелешена почутим, тому запропонувала сестрі продавати машини, будинок, розплатитися з кредитами, і поки-що пожити у неї квартирі. Але Світлана наполягала на іншому – з боргами вона, як-небудь, сама розбереться, а свою квартиру мама повинна переписати на неї.

– Ні, доню, так не піде. Ви зараз все профукали, і знову загрузнете в боргах. Додуматися треба – відпочивати в кредит! Ну продаси ти квартиру, щось погасиш. А далі? Все по новій? Вибач, але ні. Оксані дійсно від цієї квартири більше користі буде, – твердо вирішила наша мама.

На наступний день Світлана, розлючена розмовою з матір’ю, приїхала до мене і вимагала, щоб я відмовилась від квартири на її користь! Мені треба! – зажадала Світлана.

Ось так і вийшло, що я – погана сестра. Не знаю, що робити, адже мама стоїть на своєму – віддавати квартиру сестрі, щоб вона і її профукала, мама не хоче. А що я можу вдіяти, сестра сама вибрала таке життя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.