Я дуже люблю свою маму, але останнім часом вона робить таке, що в голові не вкладається. Я помітила, що вона ховає їжу від мене та моїх дітей. Вона думає, що ми її об’їдатимемо. Щиро кажучи, я від неї такого аж ніяк не очікувала, і спочатку думала, що все це мені здається, але ж ні. І тепер я просто не знаю, як мені себе з нею поводити?
У мене є ще рідна сестра, але ми обидві заміжні, живемо окремо, тому наша мама зараз проживає сама. Мамі зараз 58 років, вона ще працює.
Нам з чоловіком зараз дуже важко фінансово, але ми намагаємося справлятися самі, не сподіваючись на чиюсь допомогу. Дякувати Богу, декретні часи пережили, а далі вже якось простіше.
Ми з чоловіком не мали свого житла, тому наважилися взяти квартиру під виплату, якісь кошти у мене і у нього були, плюс гроші з весілля – і цього вистачило на перший внесок. Ми розуміли, що буде тяжко, але хіба були інші варіанти? Адже з неба житло не впаде, а чекати спадщини безглуздо. Ми зараз вкладаємо всі гроші в щомісячний платіж за квартиру, залишилося ще зовсім трошки, але на даний момент з фінансами у нас справи дуже кепські – ми не можемо собі дозволити нічого зайвого.
На допомогу матері та свекрухи ми не сподівалися. Єдине, я іноді лишала дітей на маму. Після того, як не стало батька, вона жила сама, тому мені здавалося, що їй компанія онуків лише на радість, хоча б зачахнути від нудьги та самотності не дадуть.
Поки діти були маленькими, жодних проблем не було. Та й ми рідко залишали їх, адже мама живе за містом. До нас мама приїжджала тільки на свята.
Але коли наші сини підросли, зараз нашим хлопцям 14 і 12 років, ми почали їх відвозити до мами щовихідних. Я була впевнена, що мама радіє візиту онуків, що вона сама цього хоче.
Та й ми приїжджали не з порожніми руками. Хоч і грошей немає, я завжди намагалася купити мамі продукти чи потрібні побутові речі.
Мама постійно плакалася, що їй нема чим пригощати онуків. Я її заспокоювала та пояснювала, що вони до бабусі приїжджають, а не їсти.
На минулих вихідних я з дітьми поїхала знову до мами, і привезла з собою продукти. А ще свекруха передала свіже м’ясо, тож я вирішила половину віддати мамі. Я відразу його порізала порційно, щоб помістилося в морозильній камері.
Мама попросила покласти м’ясо на балкон, а не в холодильник. Коли я вийшла туди, оторопіла. На полиці було багато йогуртів, ковбас, фруктів.
– Мамо, а чому ти продукти в холодильник не склала? – здивовано питаю я її.
– Щоби онуки не бачили. Вони за раз усе з’їдять, а я що потім робитиму? Мені одній цих продуктів вистачає на пів місяця, а твої діти все за один день з’їдять.
Від маминих слів мені стало настільки неприємно і прикро, що я навіть це не можу словами описати. Вона це сказала прямо з злістю в голосі, ніби ми постійно її, бідолашну, об’їдаємо.
Але мої діти їли те, що привозили із собою. Могли лише морозиво бабусі попросити. Вона їх годувала кашею, макаронами, картоплею, а добрі продукти ховала. Хіба це нормально?
Я образилася, мені було прикро і неприємно залишатися в домі матері. Я зібрала дітей та поїхала додому. А вона нас навіть не затримувала.
Мені більше не хочеться приїжджати до мами. Тим більше немає бажання привозити їй онуків, щоб вони її не об’їдали.
Сестра поки що про це не знає. Мені не хочеться її втягувати, щоб і у неї з мамою не псувалися стосунки. У сестри є дві донечки. Але, можливо, це лише мої діти об’їдають бабусю?
І як бути? Як спілкуватися після цього з мамою?
Може, просто вдати, що нічого не було? Як правильно вчинити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
