Свято, до якого ми так готувалися, було повністю зіпсоване, коли під вечір ми з чоловіком зрозуміли, що син таки не прийде, хоча ми дуже сподівалися. На минулих вихідних ми святкували 55-річчя мого чоловіка. Гості веселилися, питали, коли буде Сергій з дружиною. Ми не могли пояснити родичам і друзям, чому син не уважив батька своєю присутністю, хоча самі добре знали причину.
Ми з чоловіком виховали сина, яким дуже пишалися, йому зараз 28 років. Син добрий, розумний і чуйний. Три роки тому одружився. З нами жити не стали, пожили рік і зняли квартиру, хоча у нас є свій будинок і є місце. Але це їх вибір.
У своєму будинку вічна робота і вугілля принести і щось відремонтувати і город, в загальному, це не подобалося невістці, і вони вирішили жити окремо. Зняли дорогу квартиру і живуть в ній. Ми їм допомагали весь час, і грошей і техніки всякої побутової надарували. Дохід у нас вище середнього, дві машини. Одним словом, ми з чоловіком живемо добре, заможно.
Якось зайшла розмова про одну з машин, так як їм треба їздити, от ми і домовилися, що ми їм за половину ціни продамо (могли віддати так, але стимул у молодих повинен бути). Машина іномарка, дуже хороша. Самі на ній багато не їздили. Домовилися, що протягом року вони потихеньку розрахуються.
Машину вони забрали і віддали трохи грошей, пройшло два роки, 70 відсотків грошей так вони і не стали віддавати, та ми й не наполягали. Думаємо молоді їм тепер важко, внучок народився. Сказали, як легше стане, розрахуються.
Моя свекруха, мама мого чоловіка, свою квартиру залишила онуку, тобто нашому синові. Але невістка відмовилася туди переїжджати, так само продовжили знімати квартиру, а бабусину здають. Весь цей час ми продовжували їм допомагати. При цьому невістка живе не економлячи ні на чому. Купує тільки дорогі речі, і якщо ми онукові купимо дитячі речі з бутиків, їй це не подобається, тому що вона хоче тільки фірмові.
Так вийшло, що ми продали свою машину, і купили нову і дорожчу, для цього довелося взяти кредит.
Якось чоловік обмовився синові, що вони нам винні за машину і що можна було б по чуть-чуть віддавати, так щоб їм було не в напряг, так як у нас поки теж з грошима не дуже. При цьому всю суму не просив, просто натякнув.
Вранці приїхав син і, не розмовляючи, кинув на стіл гроші, сказавши, що вони нам нічого більше не повинні і не попрощавшись, пішов. Відтоді не беруть слухавку і не спілкуються, онуки не привозять.
До цього відносини були чудові, я не дивлячись, що невістка досі нас з чоловіком взагалі ніяк не називає, завжди до неї ставилася добре. Все чекала, коли наші стосунки нарешті налагодяться.
Ось сиджу вечорами, постійно про це думаю, в душі поселилася якась образа. Чоловік теж дуже переживає. Порівнюю наше життя. Дев’яності, все за картками і ніхто не допомагав. Мої батьки не допомагали, тому що самим було важко, але я їх люблю і поважаю, бо не вважаю, що вони повинні були нам щось давати.
Коли син відмовився прийти на ювілей батька, хоч ми його і дуже сильно просили, я зрозуміла, що це все у нас дуже серйозно. У всьому, що сталося, вбачаю і частку своєї вини, адже ми могли якось обійтися і без тих грошей. Не знаю, що робити, адже насправді син і онук для мене важливіші за будь-які багатства.
Фото ілюстративне – vesti-ua.
