fbpx
Життєві історії
На минулих вихідних молодший син вирішив зробити мені сюрприз. В суботу вранці я побачила у себе на подвір’ї сина в оточенні незнайомих мені людей. В хату зайшла ціла делегація: син, дівчина і жінка у віці. Почала розмову жінка, вона представилася моєю майбутньою свахою і сказала, що прийшла поговорити про майбутнє весілля

У мене є два сина, старший рік тому одружився і пішов жити з дружиною на квартиру, а молодший ще не одружений, теж знімав собі квартиру з одним товаришем, він нещодавно закінчив університет. Я ж залишилася жити в нашому будинку, від якого до міста зовсім недалеко, 30 хвилин машиною.

А на минулих вихідних молодший син вирішив зробити мені сюрприз. В суботу вранці я побачила у себе на подвір’ї сина в оточенні незнайомих мені людей. В хату зайшла ціла делегація: син, дівчина і жінка у віці. І всі з валізами.

Почала розмову старша жінка:

– Добрий день, свахо. Ось, приїхали, знайомитися будемо, так як весілля обговорити не завадить. Радуйся, бабусями скоро станемо.

Поки я ошелешена усвідомлювала почуте, компанія роздяглася і розійшлася по будинку.

– Гарний у тебе дім, свахо, всім місця вистачить. І молодятам і онуку. Тут ліжечко поставимо, тут шафку під дрібнички дитячі. А ось кішку прибрати доведеться.

Прийшовши до тями, я задала цілком логічне запитання:

– А, Ви, власне, хто будете?

Син відкрив рот, але жінка його перебила:

– Мама нареченої я, теща синочка твого. Ось, влаштувати діток треба так з весіллям поквапитися. Адже народжувати скоро будуть. Ми самі з села, роботи немає у нас, у тебе тут краще їм буде. Підсобиш трохи, нічого страшного, все заради онука. Або внучки.

Я попросила сина пройти зі мною на кухню.

– Сергію, що відбувається? Жити ви як збираєтеся? Чому ти мене не попередив, а ставиш перед фактом?

– Мамо, квартиру знімати поки я не можу, правильно Анна Миколаївна сказала, у тебе поживемо поки. А там далі видно буде.

Вищезазначена Анна Миколаївна заглянула на кухню:

– Правильно зятьок говорить. Там речі треба прибрати з шафи і піаніно перенести, заважає. І ось, на рахунок весілля. Ми корівку віддамо, соління-варення на стіл теж з нас, з тебе вже все інше, вибачай.

Нахабство гості просто не знало меж. З моєї шафи мої ж речі в моєму ж будинку? Я була обурена до глибини душі. Мало того, мене ніхто не спитав, чи хочу я жити разом з ними в своєму будинку, а зараз ще мною ж ще й командувати будуть? Весілля їм оплатити? Навіть познайомити по-людськи не спромоглися, а жити у мене вирішили?

Я своїм гостям сказала, щоб збиралися і їхали додому. Але моя майбутня сваха почала обурюватися:

– Я ж знаю, що зять в приватизації брав участь, і в цьому будинку є його частка. Діти тут залишаться, навіть обговорювати нічого.

Я подивилася на сина, він відвів погляд. Дійсно, одна четверта будинку – власність сина, з цим не посперечаєшся. А те, що вчинити вони хочуть не по-людськи – тут вже нічого не поробиш.

Син з майбутньою невісткою таки залишився, за собою навіть прибрати не можуть, нічого не роблять, а їсти хочуть. Ось так – я була господиня, тепер ніхто у своєму ж домі. Хіба що йти до суду. Або викупити частку у сина і нехай йдуть куди хочуть. Але ж якби вони прийшли по-людськи, попросилися жити – з радістю б пустила.

Фото ілюстративне – dmitrovskdelka.

You cannot copy content of this page
facebook