fbpx
Життєві історії
На минулих вихідних мама чоловіка сказала, щоб ми приїхали до неї в гості. Я не дуже й то хотіла, але чоловік наполіг, мовляв, треба батькам внука показати. Приїхали ми в п’ятницю ввечері, свекруха нас погодувала вечерею і ми пішли відпочивати з дороги. Всю суботу мама чоловіка щось робила на своєму городі, так що ми весь день не спілкувалися. Пішла вона на город, коли ми ще спали, не сказала, що мені робити. А коли під вечір повернулася, звинуватила мене в тому, що я настільки погана господиня, що навіть не здогадалася приготувати щось на обід. А що я мала робити в чужому домі

З чоловіком ми разом вже скоро 10 років, одружилися ми дуже молодими, коли нам було по двадцять. В нашій парі він любить більше. За весь цей час і жили разом, і розлучалися багато разів. Антон завжди просив мене народити йому дитину, але я спочатку хотіла закінчити університет, а потім почала будувати успішну кар’єру.

Зараз я нарешті наважилася народити дитину, синові трохи більше року. З моїми батьками ми спілкуємося постійно, вони живуть в кількох хвилинах від нас. Завжди допомагають нам і з онуком, і фінансово. Для моєї мами не проблема залишитися хоч на весь день з дитиною чи купити онукові чобітки.

Інша справа з чоловіковими батьками, які нашого сина бачили всього один раз – на хрестинах. Тоді моя мама подарувала колиску і коляску, витративши на подарунки майже 20 тисяч гривень, а свекруха прийшла з костюмчиком за 500 гривень і шоколадкою.

Я не звернула на це уваги, адже гроші це не головне, допомагає той, хто має змогу. У моїх батьків є така можливість, от вони забезпечують нас. В наші відносини ніколи не втручаються, чоловік сам навіть часто пропонує до них сходити в гості.

На минулих вихідних мама чоловіка сказала, щоб ми приїхали до неї в гості. Я не дуже й то хотіла, але чоловік наполіг, мовляв, треба батькам внука показати. Одним словом, приїхали ми в п’ятницю ввечері, свекруха нас погодувала вечерею і ми пішли відпочивати з дороги. Всю суботу мама чоловіка щось робила на своєму городі, так що ми весь день не спілкувалися.

Пішла вона на город, коли ми ще спали, не сказала, що мені робити. А коли під вечір повернулася, звинуватила мене в тому, що я настільки погана господиня, що навіть не здогадалася приготувати щось на обід. А що я мала робити в чужому домі?

Потім, слово за слово, і свекруха поділилася ще однією образою. Виявляється, їй не подобається, що я досі її не кличу мамою. Поясніть мені, чому я зобов’язана називати її мамою? Вона жодного разу мене не привітала ні з днем ​​народження, жодної листівки навіть не подарувала, хоча ми щороку її справно вітаємо.

Відколи народився внук, їй не цікаво, як він росте, вона не зателефонувала нам жодного разу, щоб спитати, як дитина. Свекруха має город, на якому вирощує власні продукти, але знову ж, нам їх вона не пропонує, хоча дитині були б корисними картопелька чи морква з бабусиного городу.

Моя сім’я навіть з найдрібніших причин вітає мене і чоловіка, дарують подарунки, про онука так і говорити не варто. Він для них король!

І справа зовсім не в подарунках, просто так найпростіше пояснити, про що я. Мені від них нічого не треба, особливо тепер. І від мене ніякого спілкування не дочекаються. Вони мені просто чужі люди. Чоловікові не можу цього сказати, він дуже недовірливий, коли йдеться про його рідних. Поки наші з ним стосунки мене влаштовують, не хочу псувати стосунки, все одно він мене не захоче навіть почути.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page