Мій батько дуже хороша людина, нам з ним дуже пощастило. Але все життя у нього був маленький секрет, який відкрився нещодавно. Я навіть не думала, що так в житті буває.
На минулих вихідних до нас приїхав наш родич з села, дядько Петро. Чоловік був дуже схвильований, сказав, що йому треба терміново поговорити з нашим татом. Дружина дядька Петра є двоюрідною сестрою мого тата, а їхні тати були собі рідними, одним словом, дуже близька родина.
Вони закрилися в кімнаті і про щось дуже довго говорили. Коли дядько Петро пішов, мій батько довго дивився у вікно, а по його щоці котилася скупа сльоза. Родич приніс новину, що його тесть, тобто дядько мого тата, віддав Богу душу. Цього дідуся ніхто ніколи не любив, бо людиною, м’яко кажучи, він був не дуже хорошою. Тому я не могла повірити, що батько плаче через те, що не стало його старенького дядька, коли він не плакав, як дізнався, що не стало його рідного батька.
Мені відомо, що відколи тато одружився з мамою, він перестав їздити в село до своїх батьків, а причину не хотів нікому розповідати. Навіть коли не стало дідуся, а потім і бабусі, він не поїхав провести їх в останню путь. Не їздив ніколи і до них на мoгили. Ми з мамою їхали, а він зятявся, що ноги його там не буде і що ця тема закрита раз і назавжди.
Мої бабуся і дідусь, татові батьки, з якими він ще змолоду перестав спілкуватися, були дуже заможними людьми, багатіями на все село. У них було четверо дітей, мій тато був другий син. А одного разу у них загорілася стодола, де зберігалося усе зібране зерно, і інший урожай. Гасили пожежу довго, усім селом, а потім взимку не мали що їсти, всі люди їм допомагали хто чим може.
Прибіг допомагати і брат мого дідуся, він і вказав на мого тата, що це той зробив підпал. До слова, татові тоді було 6 років, і він клявся, що не причетний до цього. Та дідусь повірив своєму брату, а не маленькому сину. Відтоді його стали називати не інакше як палієм, і в прямому смислі перестали його любити, на відміну від інших трьох дітей.
З роками цей холод між ними тільки зростав, батько не міг дочекатися того часу, коли закінчить школу і зможе поїхати з села, від цієї ганьби назавжди. І коли у нього з’явилася ця можливість, він назавжди розірвав стосунки з своїми батьками, які не повірили йому.
Так батько і забрав би свою образу з собою на той світ, якби не випадок. Брат мого дідуся, який тоді і вказав на мого маленького тата як на причину підпалу, прожив довге життя. І коли відчув, що доживає свої останні дні, попросив свого зятя, дядька Петра, щоб той привів додому священника для сповіді.
А коли зять виконав волю тестя і привів священника, то випадково (а може і ні), почув, як старенький зізнався, що має великий гріх. Це він багато років тому підпалив стодолу свого рідного брата, бо позаздрив його багатству. А вказав на малого племінника, і це спрацювало, ніхто на нього не подумав, багато років він залишався чистим в очах рідні. Та піти в інший світ з таким гріхом не хотів, тому і висповідався.
Невдовзі дідуся не стало, а через кілька днів його зять приїхав до нас і розповів моєму батькові все, що почув. Він додав, що ніколи не вірив, що мій батько міг таке зробити, і що його тесть був дуже поганою людиною, але тепер Бог йому суддя.
Не знаю, чи стало легше моєму татові від того, що нарешті правда відкрилася. Але після цієї розмови він вперше за багато років поїхав на могили до своїх батьків. Можу собі тільки уявити, як важко татові було жити всі ці роки з таким тягарем на душі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.