У мене було чудове дитинство, я була єдиною донькою в сім’ї. Мої батьки добре заробляли, завжди багато було грошей. У нас вдома завжди було багато гостей. Мама і тато обоє з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Вони часто приходили до нас в гості. Всі постійно зверталися за допомогою, в основному за фінансовою, і мої батьки їм ніколи не відмовляли. Родичі просили в борг не маленькі суми грошей, а віддавати, ніколи не поспішали.
Коли мені виповнилося 14 років, не стало моїх батьків, я залишилася сиротою, а з ними разом кудись пропали усі наші численні родичі. Я залишилася зовсім одна. Ніхто з родичів, які так часто гостювали у нас, навіть і чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася телефонувати, але в основному ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали від мене слухавку.
Так я потрапила в дитячий будинок, мені було дуже нелегко. Та на моє щастя, все ж, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця з нього, тітка Галя, забрала мене з дитячого будинку. У них з чоловіком була дочка 5 років. Ці люди, по суті, мені абсолютно чужі, але вони мене врятували і допомогли пережити все. Як я дізналася пізніше, моя мама в свій час теж їм сильно допомогла.
У моєї мами було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу, добре оплачувану роботу. Раніше я вчилася в хорошому і дорогому ліцеї. Але у моїх прийомних мами і тата не було стільки грошей, і все, ж вони твердо сказали, що я довчуся саме в цьому ліцеї. Мені було дуже шкода прийомних батьків. Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якомога більше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно і красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому мала потребу.
Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене в звичайну школу, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали, у тебе буде все добре, ось побачиш, і продовжували робити свою справу. З їх рідною донькою ми стали як рідні, всюди і завжди були разом.
Мої прийомні батьки дали мені добру освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25 річна дівчина. Влаштувалася на роботу і тепер я повністю себе забезпечую сама, і про своїх теперішніх маму з татом я не забуваю. Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і не про що не переживати.
Також я оплачую навчання моїй молодшій улюбленій сестричці. Ці абсолютно чужі мені люди, стали для мене рідними. Набагато ріднішими, ніж будь-хто з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені телефонувати і запрошувати в гості. Але мені цього не треба, вони для мене чужі люди. На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.
Адже я їм була непотрібна, вони кинули мене в найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні. Мої прийомні батьки пишаються мною, радіють моїм успіхам, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм, завдяки саме цим людям я подолала стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Спасибі їм величезне.
Я знову і знову переконуюся, що добро нікуди не зникає, воно обов’язково до тебе повернеться.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
