fbpx
Життєві історії
На мій ювілей прийшло багато гостей, була і моя кума Ярослава, яка порадила мені їхати на заробітки в Італію. Але вона дбала не про мій добробут, а про свою користь

Давно, ще 16 років тому, мені було дуже непросто прийняти рішення залишити все і їхати на заробітки. Мені тоді було 40 років, я працювала в нашій місцевій школі вчителем молодших класів. Заробляла я небагато, а у нас з чоловіком підростало дві донечки.

Мій чоловік пробував себе в бізнесі, але замість прибутків отримував одні збитки. Треба було щось робити, бо далі так тривати не могло. Кілька жінок з нашого села наважилися і поїхали в Італію на заробітки, у мене теж промайнула така думка, але я її відразу відігнала, мовляв, на кого я дітей залишу.

Ми святкували мій сороковий день народження. За столом зібралися найближчі друзі і родичі. Прийшла і моя кума, Ярослава. Вона була моєю подругою протягом багатьох років. Жила сама, бо з чоловіком давно розлучилася. Дітей у неї не було, тому вона завжди відносилася до моїх дівчаток, наче до своїх.

От Ярослава і почала розповідати, що її знайома поїхала в Італію, і вже непогано почала там заробляти, борги, які мала в Україні, віддала, і зараз чоловікові і дітям почала присилати гроші. Ярослава говорила і я помітила, як у мого чоловіка загорілися очі. Я знала, що у нього є борги, з якими він не може сам справитися.

І тут, кума, ніби напівжартома і каже: «А що, Оксано, може б і тобі податися в Італію. Тебе що, тут зошити твоїх учнів тримають?».

Коли гості розійшлися, Ярослава знову почала розмову про заробітки, мовляв, їдь – і чоловікові допоможеш, і дітям, і собі. Не хвилюйся, за дітьми я пригляну…

Так я і опинилася в Італії. Перші гроші, які я там заробила, я віддала чоловікові на розвиток бізнесу. І треба сказати, що зовсім скоро у нього справи пішли вгору. Тепер він – власник великої фірми.

Потім я присилала гроші і чоловік відбудував наш будинок, провів в дім воду, бо до того ми носили воду з криниці. Я приїжджала додому рідко, не частіше, ніж один раз на рік, і то лише на кілька днів. Я подумала, що добре було б купити по квартирі донькам, хоча б по одній кімнаті, тому прийняла рішення ще попрацювати.

Через п’ять років Ярослава приїхала до мене в Італію, сказала, що теж хоче будувати будинок, тому їй потрібні гроші. Я зустріла її, знайшла першу роботу. Але бачилися ми рідко, бо працювали далеко одна від одної.

Через місяць мені зателефонував мій чоловік і ошелешив, що хоче розлучення. Пояснення його були плутаними, але він твердо вирішив, що нам треба розходитися. Наші доньки на той час вже вчилися в університеті. Старша почала натякати, що має хлопця і не проти виходити заміж.

Втримати чоловіка на відстані я не могла, тому ми розлучилися. Мені було прикро, я не розуміла причини, поки донька мені не відкрила очі. Виявляється, усі ці роки у мого чоловіка і Ярослави був роман. А тепер, коли діти виросли, він надумав йти до неї. От вона і вирішила будинок будувати, гроші висилала моєму чоловікові, а він вкладав їх у справу.

Ярослава в Італії була лише 4 роки. Заробила необхідну суму і повернулася додому, у сімейне гніздечко, яке звив для них мій чоловік.

Я ж залишилася за кордоном. Спочатку купила старшій доньці квартиру, потім молодшій. Загалом, я пробула в Італії 16 років. Цього літа я приїхала додому і у мене були думки залишитися і більше не їхати. У мене гарний будинок, в якому все є, що мені одній ще треба?

Але не можу дивитися на щастя мого чоловіка і Ярослави. Вони ще й умудрилися побудувати свій будинок через город, навпроти мого будинку. Діти мають свої сім’ї, я їм не дуже потрібна, в школу повертатися в 56 років після такої тривалої перерви я теж не хочу, тому, напевно, знову повернуся в Італію, країну, яка і дала мені багато, і багато забрала…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page