fbpx

На мій день народження син не прийшов і навіть не зателефонував. Забути він не міг, бо щороку ми святкуємо. Я впевнена, що його не пустила невістка

Юрій у нас єдиний син. Ми з чоловіком намагалися дати йому по максимуму, що було в наших силах. Син закінчив університет, влаштувався на гарну роботу. З особистим життям у нього не складалося, а в 30 років він зустрів Іванку і сказав, що буде одружуватися.

У нас була наперед придбана однокімнатна квартира для сина, в яку він мав переїжджати після одруження. Але майбутній невістці вона здалася замалою і Іванка захотіла, щоб ми помінялися – їм віддали свою трикімнатну, а самі переїхали в однокімнатну. Наша відмова їй не сподобалася, і тоді вона запропонувала продати ту квартиру, а гроші вкласти в будівництво будинку, який будували її батьки.

Син погодився на цю пропозицію, хоча ми і були проти. Син став жити у сватів, але життя відразу якось не склалося. То жили разом, то розходилися. Він приходив до нас, на неї скаржився, ми підтримували його.

Тривало це довго. Незважаючи на такі стосунки сина з невісткою, у них народилася спільна дочка. З невісткою якось після всього цього не заладилося у нас, внучку майже не бачимо. Протягом останніх трьох років і він раптом перестав до нас бігати, не знаємо як, але стали вони жити дружніше, а ми з чоловіком залишилися за бортом їх життя. І щоб я не робила зараз, він з нами, можна сказати, не спілкується зовсім, а невістка вже тим більше. Ми для них просто перестали існувати.

Днями я святкувала свій 60-річний ювілей. На мій день народження син не прийшов і навіть не зателефонував. Забути він не міг, бо щороку ми святкуємо. Я впевнена, що його не пустила невістка. Свято було зіпсоване, я ні про що, крім як про сина, думати не могла. Чоловік заспокоював мене, казав, що ми маємо радіти, що у сина все добре.

Але при таких обставинах радіти мені важко – я не бачу ні сина, ні онуку. Я намагалася і вибачення просити, і дзвонити, але все марно. Таке враження, що нас немає зовсім для них. Дуже неприємно і прикро. Ми зовсім ні в чому не винні. Він приходив до нас сам, ми не налаштовували його проти дружини, просто підтримували. Не виганяти ж було рідного сина з дому!

Що робити? Як налагодити з ними стосунки?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page