Ми з чоловіком одружилися дуже рано – мені було 18, а чоловікові 20 років. Зараз я заміжня більше десяти років. Все дуже добре і сім’я у нас міцна і дружна. У нас двоє дітей, хлопчики.
Але у нас є одна невирішена сімейна проблема: у нас немає власного житла. Як ми почали жити разом, так і почали знімати собі окреме житло. Жити з батьками ми відразу відмовилися. Якщо мої батьки до наших відносин ставилися нормально, то батьки чоловіка були категорично проти нашого весілля. Тому ми вирішили відразу, що не дамо батькам можливості вплинути на цілісність нашої сім’ї. Відтоді і живемо по знімних квартирах.
Ми багато разів намагалися обговорити покупку житла в кредит разом з батьками. На три сім’ї це цілком прийнятно. Але кожен раз свекри негативно на це реагували. Я завжди знала, що їхнє ставлення до мене не може покращитися, навіть з роками. Воно навпаки, може тільки погіршуватися. Але вони мені погоду в житті не роблять, тому я намагаюся не звертати уваги на їх поведінку.
І ось, на мій день народження чоловік зробив мені подарунок: сказав, що купив квартиру, тому що йому набридло міняти житло кожні півроку. Мені було дуже приємно і радісно. Нарешті ми заживемо як всі нормальні люди і будемо господарями в своєму житлі. Але ця радість була незабаром затьмарена звісткою про те, що покупку чоловік оформив на свекруху. Моєму здивуванню не було меж.
На моє німе запитання: «Чому?» чоловік почав говорити всілякі нісенітниці. Загалом, я так толком і не зрозуміла. Вірніше, я зрозуміла, що мені просто не хочуть говорити всю правду. Було сказано, що по якимось неймовірним причин, з юридичного боку легше і вигідніше було оформити квартиру на його матір.
Коли я задала конкретне питання, чому саме, то відповідь була така: там все так складно і заплутано, що я не зможу толком зрозуміти що до чого. Тому мені порадили перестати здаватися цими питаннями, а просто почати нове життя у власній квартирі.
Якщо чесно, я навіть не знаю, на що мені ображатися більше?! На те, що не рахуються з моєю думкою, чи на те, що мій коханий чоловік не в змозі протистояти своїй матері в такому віці?!
У першому випадку я не маю прямого відношення до цих висновків, а от у другому, я сама особисто допустила помилку у виборі свого чоловіка. Що гірше? Так ні того, ні іншого я не бажаю нікому в світі. Виходить, що в тридцять років я зі своєї родини можу бути впевненою тільки в своїх батьках і в своїх дітях. А чоловік, виходить, – найненадійніша ланка в моєму житті.
Не думаю, що таке можна пробачити. Якщо він зараз не може приймати рішень самостійно, то далі буде тільки гірше. Що мені робити в цій ситуації? Як правильніше вчинити?
Фото ілюстративне – jaay.
