За два дні до мого 75-річчя дочка мені зателефонувала і пояснила, що вони з чоловіком і дітьми не зможуть до мене приїхати. Я не збиралася робити ніякий ювілей, але відсвяткувати в тісному сімейному колі дуже хотілося.
Живу я в своїй двокімнатній квартирі, яка залишилася мені у спадок від моїх батьків. Житло стареньке, давно ремонту потребує, але грошей у мене нема.
Діти мені не допомагають нічим, але і нічого не просять. Якось так склалося в нашій родині. Моєї мінімальної пенсії мені ні на що не вистачає, але я навчилася жити економно, мені одній багато не треба.
Моя дочка в свій час вдало вийшла заміж, вони з чоловіком добре живуть, мають свій власний будинок. Діти у них вже дорослі, то зять навіть кожній дочці по квартирі купив, щоб було на старт.
Сину теж гріх скаржитися на життя. Він у мене має невеликий власний бізнес, теж живе у приватному будинку за містом. І авто шикарне у нього є. Щоправда, і син до мене дуже рідко приїжджає, і мене до себе не кличе.
Він теж сказав, що на мій ювілей не зможе приїхати, бо то робочий день, і у нього багато справ. Таким чином, маючи двох дітей і чотирьох дорослих внуків, я залишилася на своє свято одна.
До мене прийшла лише моя сусідка, така ж пенсіонерка, як я. Ми посиділи, я їй поскаржилася на життя. А вона мені каже, що можливо, я перед дітьми чимось завинила, що вони так зі мною поводяться.
Я стала думати, що я могла не так зробити? Я дітям дала життя, щасливе дитинство, освіту, а далі вважаю, вони мають все самі робити. І мої діти стали успішними. Лише чому вони забули про матір?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
