Мені 50 років, моєму братові – 52. Ми вже дорослі люди, у кожного є свої сім’ї. Наших батьків вже кілька років, як не стало. На цій землі ми з ним залишилися двоє найрідніших людей, і мали б триматися разом, але у нас з братом зараз насправді дуже непрості відносини і все через спадщину.
Колись давно батьки влаштувалися в невеликому селі в передмісті, збудували великий добротний будинок. Вони з любов’ю його облаштували і облагородили ділянку. На дворі у нас і квітник розкішний, і город, і плодові дерева, і зона відпочинку. Згодом передмістя майже злилося з містом, і тепер маршрутні таксі, які постійно до нас їздять, всього за 30 хвилин доставлять нас в місто.
До недавнього часу ми дружно жили всією родиною. Щоліта до батьків приїжджав брат з сім’єю і ми з чоловіком і сином. Будинок став улюбленою дачею, де завжди було весело і багатолюдно. Восени ходили за грибами та робили домашні заготовки, взимку каталися на лижах, влітку купалися і влаштовували пікніки.
Але, на жаль, батьки були вже старенькі, тому з перервою в півроку вони один за одним нас покинули. Свій добротний будинок і досить велику земельну ділянку вони заповіли так, як вважали справедливим – все розділили навпіл.
Здавалося б, живи і радій. В крайньому випадку, будинок і ділянку можна парканом і перегородкою розділити навпіл і ніхто не буде заважати. Скільки в селах таких будинків: на одній половині одні господарі, а на іншій – інші. Але брат, найнявши хорошого адвоката у спадок, розсудив по-іншому. У мене один син, а у нього троє дітей, і він вважає, що йому мало дістатися дві третини будинку і ділянки. Тому що онуків більше.
Я намагалася пояснити йому, що це – рішення батьків, і ми не маємо права їх засуджувати за це. Але брат уперся, образився, перестав спілкуватися. Спочатку зовсім не їздив на дачу. Нам з чоловіком одним важко утримувати і будинок, і ділянка в порядку. А тепер брат і взагалі заявив, що вступить у спадок, оформить документи і продасть свою половину першому зустрічному, тому що йому потрібні гроші. На мій погляд, це – зрада по відношенню до батьків. Вони так любили цей будинок!
На мій 50-річний ювілей брат приїхав лише для того, щоб повідомити, що планує продати свою частку. Я запропонувала, в крайньому випадку, продати його половину нам. Візьмемо ми з чоловіком кредит і по частинах виплатимо вартість.
Але ж ні, він, бачте, ображений, тому мені продавати нічого не хоче. Я не юрист, але начебто є якийсь закон, що спочатку треба отримати відмову від співвласників майна, а потім вже продавати чужим людям. Але, здається, це стосується тільки кімнат у комунальних квартирах. А я як уявлю, що на улюблених маминих грядках будуть копатися зовсім чужі люди, мені так сумно стає.
Не знаю, як брата умовити не продавати свою частину батьківського спадку. І родинні зв’язки руйнуються, і рідну домівку в чужих руках в занепад прийде. Які знайти слова, щоб не втратити і брата, зберегти добрі стосунки? Може, подарувати йому частину від нашої половини? А якщо він потім все разом продасть?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
