Моя історія дуже сумна, мене не покидає думка, що я зрадила своїх батьків. Можливо, вони в свій час не зовсім правильно повелися зі мною, але на те, що з ними потім сталося, вони точно не заслужили.
У мене є сестра Віра. Вона молодша за мене на десять років і з самого дитинства все було для неї, батьки завжди вважали її маленькою. А я, як старша, мала їм в усьому допомагати і нічого від них не вимагати. Мені часто здавалося, що я зайва в рідному домі.
Я поїхала з дому в столицю вчитися, коли сестра тільки пішла в школу. Я точно знала, що додому я не повернуся. В столиці я знайшла собі чоловіка. Коли вийшла заміж, то вже з дитиною ми довго жили в кімнаті в гуртожитку, поки отримали квартиру.
На квартиру для мене у батьків грошей не було. Я і не просила у них нічого. Але коли заміж вийшла сестра, то їй почали будувати будинок, недалеко від міста, де працював її чоловік. Напевно, батьки розраховували, що на старість забезпечили себе таким чином.
Але вийшло зовсім інакше. Коли батьки постаріли і вже не могли жити самі, до того ж у батька були проблеми зі здоров’ям, він погано пересувався без сторонньої допомоги, то сестра хотіла, щоб я взяла їх до себе.
У мене трикімнатна квартира, але на той час і дочка і син зі своїми сім’ями жили з нами, тому що більше ніде було. Куди я могла привезти ще й батьків?
Все-таки, у сестри свій будинок і місце в ньому завжди можна знайти, в крайньому випадку, можна прилаштувати їм невелику кімнату. Виходу не було, і вона погодилася. Батьки продали будинок, віддали гроші, переписали на дочку сестри земельні паї і переїхали до неї жити.
Я ні на що не претендувала, навпаки була задоволена, що все так вийшло. Але виявилося, що недовго змогли вони жити разом. Сестра постійно скаржилася, як їй важко з батьками і через рік відвезла їх знову в село, нічого мені не сказавши.
Так як вдома вже не було, то вона поселила їх у напівзруйнованому будинку далеких родичів, а сама поїхала. Якби не допомагали сусіди, то вони б не пережили зиму. Вони і воду їм приносили, і піч топили, і їжу приносили.
Коли я дізналася про це, то не могла повірити, що сестра так могла вчинити. Я поїхала до батьків у село, і так як забрати мені їх було нікуди, я найняла жінку, яка за гроші погодилася за ними доглядати.
Мені було дуже соромно перед людьми, перед батьками. Їх немає, вже майже п’ять років, але я все життя буду відчувати свою провину перед ними. Напевно, можна вирішити все було по-іншому, але повернути вже нічого не можна. А з сестрою за цей час ми жодного разу не бачилися, і я знаю, що більше ніколи не зможу з нею спілкуватися.
Фото ілюстративне – fotokto.
