Після нашого одруження, я була дуже здивована пропозицією мами чоловіка. – Я сама з донькою живу, з дитиною їй допомагаю. Моя квартира – пустує. Навіщо вам гроші витрачати, знімати? Заїжджайте і живіть, ось ключі. Олена Дмитрівна, посміхаючись, вручила нам в’язку ключів.
Варто було нам розпрощатися з жінкою, як чоловік одразу сказав:
– Ми туди не поїдемо.
– Чому? – поцікавилася я.
– Оксано, мама не просто так до моєї сестри переїхала. У неї борг за квартиру. Там немає гарячої води і електрики, – пояснив чоловік.
– Ну і що? Оплатимо, підключимо. Тим більше, ти сам говорив, що у твоєї мами фінансові труднощі. Міг би і допомогти мамі з оплатою комуналки.
– Я і допомагав! Я кожен місяць їй гроші давав, щоб мама за квартиру платила. А вона ці гроші моїй сестрі віддавала, на дитину. Чому я повинен знову платити за те, що вже оплачував? – обурився чоловік.
– Оксано, зрозумій: варто нам туди заїхати і все підключити, як мама відразу туди повернеться. Ми знімемо квартиру, це більше не обговорюється.
– Все, зрозуміла. Ключі тільки мамі своєї віддай назад. З доводами чоловіка я погодилася – йому свою маму краще знати. Ми знайшли симпатичну однокімнатну квартиру, віддали заставу, оплатили за перший місяць і заїхали.
Через два тижні почалося «промацування ситуації». Мені написала зовиця: «Якщо ти в телефоні сидиш, значить світло підключили. Молодці».
Відразу після цього, чоловікові зателефонувала Олена Дмитрівна: – Синку, у нас воду гарячу відключили. Ми сьогодні ввечері митися до вас приїдемо.
– Ой, мамо, забув тобі сказати – ми з Оксаною квартиру зняли. Я тобі ключі від твоєї квартири завезу днями.
– Тобто, у мене вдома все так же немає ні світла, ні гарячої води? Я правильно зрозуміла?
– Так, мамо, ти все правильно зрозуміла.
– Ну що ж. Все з твоєю дружиною зрозуміло, – сказала Олена Дмитрівна і кинула слухавку.
На наступний день, чоловік відвіз своїй матері ключі від квартири. А повернувся весь засмучений. Від питань відмахувався, вечеряти відмовився, відразу спати завалився.
«Я так і знала, що ти сієш між мамою і братом непорозуміння» – нове повідомлення від сестри чоловіка нічого не пояснило, а все тільки заплутало. Я поговорила з чоловіком. Він відповів коротко: – Вони вирішили, що не хочуть тебе приймати.
Після цього, я майже три роки не бачила ні свекруху, ні зовицю. Чоловік заборонив їм приходити до нас додому і не брав мене з собою до них в гості. Два місяці тому я народила доньку. І ми готувалися до хрестин.
Вирішено було запросити хресних дочки і моїх батьків, а мама і сестра чоловіка були під питанням. Випадково я почула, як чоловік розмовляв по телефону. Як я зрозуміла – зі своєю мамою.
– Тільки спробуй мені дружину засмутити! Навіть не думай їй нічого говорити. Якщо ні – і внучку бачити не будеш.
Ми накрили стіл і почали чекати гостей. Родички чоловіка запізнилися. Зовиця прийшла зі своїм 6-річним сином. Вони вручили нам подарунки на хрестини – кілька пелюшок і крем під підгузник, половинку тюбика.
– Це ще після мого Віктора залишилося, хороший крем! – кивнула мені зовиця. А свекруха зі мною навіть не привіталася – відразу повз пройшла, до ліжечка, де спала її внучка. Розмова за столом не клеїлася – зовиця зі свекрухою переморгувались і постійно перешіптувалися. Варто було кому-небудь з гостей побажати щастя-здоров’я нашій дівчинці, як вони пирскали зі сміху.
А коли моя мама вручила свій подарунок – коляску, свекруха скривилася і сказала:
– Я б для своєї внучки теж розщедрилася. Шкода, що у мене тільки один онук. Відразу після цих слів, мій чоловік підійшов до своєї мами, взяв її під руку і ласкаво сказав:
– Мамо, тобі пора.
І тут свекруху прорвало. Вона перед усіма почала говорити, що через мене вона все ще живе у дочки і не може повернутися до себе додому. Тому що кілька років тому саме я заборонила її синові оплачувати ті борги. І вони досі не погашені, уявляєте?
Олена Дмитрівна кілька років плекає цю надуману образу. І саме тому – внучка їй не внучка. Чоловік вивів свою волаючу маму з нашого будинку. Зовиця, схопивши свого сина, сама слідом вирушила.
– Не хвилюйся, більше вони тут не з’являться. Я дав мамі шанс, але, здається, змінити її неможливо.
А я подумала – як же мені пощастило з чоловіком, і чому у свекрух завжди у всьому винні дружини їх синів?
Фото ілюстративне – iport.
