fbpx

На допомогу матері я ніколи особливо не розраховувала, але вона сама так вирішила – що допомагатиме мені, от тільки я вже й не знаю, чи воно мені треба, бо щось занадто дорого мені все це обходиться. І мова зараз не про гроші, я маю на увазі – моральний аспект, адже мама дуже любить мені дорікати тим, що вона для мене зробила, а я це не ціную

На допомогу матері я ніколи особливо не розраховувала, але вона сама так вирішила – що допомагатиме мені, от тільки я вже й не знаю, чи воно мені треба, бо щось занадто дорого мені все це обходиться. І мова зараз не про гроші, я маю на увазі – моральний аспект, адже мама дуже любить мені дорікати тим, що вона для мене зробила, а я це не ціную.

При такому підході мені вже від неї нічого і не хочеться. Бо постійно вислуховувати докори в свою адресу не дуже то і приємно.

Не маю уявлення, навіщо вона це робить, що їй від мене потрібно. Я ж не гуляюча, з подружками сиджу рідко, в магазини ходжу теж не часто. Після кінця робочого дня одразу йду додому. Працюю я багато, але що вдієш? Тому і не виходить у мене інколи вчасно забрати дочку із садка.

Я дитину сама виховую, бо розлучилася з чоловіком, він мене на іншу проміняв. Житла свого у мене немає, тому квартиру я орендую, і так вийшло, що живу я зараз поряд з матір’ю. От вона і запропонувала свою допомогу, мовляв, їй не важко дитину з садка забрати.

У мене робочий день закінчується о сьомій вечора, а садок працює до шостої. Встигнути я аж ніяк не можу. Я пробувала відпроситись у начальства, але мені відмовили, сказали, що якщо мені графік не підходить, то я можу шукати іншу роботу.

Мама і справді йде в садок по дитину, але приходить звідти такою роздратованою, що потім ще й мені настрій псує. Я вже пробувала не звертати увагу, заспокоювала себе, що добре, що вона хоч так допомагає, але терпіти все це у мене просто немає сил, бо навіть якщо їй у всьому догоджати, вона все одно знайде, до чого причепитися.

То я не так слово їй сказала, то не так подивилася, то в мене в квартирі брудно. Вона і раніше засуджувала мене за все, а коли я розлучилася, мама взагалі зарахувала мене до безталанниць, яким в житті не пощастило.

Я вже навіть думала про те, щоб шукати няню, але це дорого коштує, і зараз у мене на це немає грошей. До того ж, складно знайти хорошу няню, порядну. Ось і доводиться звертатися до матері по допомогу, а потім постійно терпіти її докори.

Останній раз вона мені, взагалі, заявила, що я не думала перед тим, як дитину народити, бо тепер скидаю доньку на неї.

Мене ці її слова і вразили, і образили, адже коли я виходила заміж, то сподівалася прожити з чоловіком у щасливому шлюбі багато років. Хто ж знав, що все так складеться? Хіба я винна в тому, що він іншу собі знайшов?

От навіщо мама себе так поводить? Хіба їй так вже складно посидіти годину-півтора з рідною онукою? Та батьки моїх подруг весь день сидять з онуками, і нічого, навпаки, радіють. А моя мама лише бурчить.

Я вже й не знаю, що робити? Може, їй прямо сказати про це, що я не хочу більше її допомоги? Як то кажуть – н дай, і не лай.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page