На днях я зустрів Сергія біля нашого під’їзду з самого ранку. Скільки його пам’ятаю, він завжди хитається, навіть вже в такий час.
Я дивився на нього, в черговий раз, і не розумів, як можна бути такою людиною, невже не хочеться жити добре, чогось досягнути в житті, адже воно таке прекрасне. Дружина його Галина зараз чекає третю дитину. Його двоє діток вдома, з бабусею, мамою Галини, адже вона в стаціонарі. Що вони їдять, і за які кошти живуть? Незрозуміло.
Сергій вже не працює давно, і навіть не шукає роботу. Кажуть йому батьки допомагають і теща з тестем. Всі наші сусіди, добрі люди, допомагають цій сім’ї. Одні люди одяг принесуть, з якого виросли вже їхні діти, інші – купують харчі, продукти приносять. А Сергій просто так бере все, як належне. У мене складається таке враження, що він просто звик, що йому люди в усьому допоможуть.
Коли я підійшов до нього ближче, Сергій очікував, що я дам йому щось. Але я сказав на цей раз, що так не правильно, якщо він щось хоче в цьому житті мати, то потрібно йти працювати. Неподалік нас є фірма де ремонтують автомобілі, у них вільні робочі місця з’явилися, там працює мій знайомий і може допомогти влаштуватися Сергію на роботу. Там до вечора працюєш, а після роботи і дружині можна допомогти.
В цей раз Сергій пішов мовчки. На другий день не прийшов. Я для себе вирішив, що більше не допомагатиму йому, адже коли всі їм щось даватимуть, він не піде працювати.
Ми з дружиною теж виховуємо двох діток. Гроші потрібні постійно і нам теж, навіть купити морозива. Оплатити дитячий садок, купувати гарний і якісний одяг, продукти. Ціни зараз дуже високі на все. А він чекає, що їм хтось допоможе.
А вчора знову побачив діток сусіда, вони гуляли біля магазину. Я якраз купував печиво своїм діткам, тому купив і їм. Дітей мені шкода. Я людина така.
Фото ілюстративне.
