Моя сестра, коли вийшла заміж, завжди казала, що все робитиме, аби зі свекрухою налагодити добрі сімейні стосунки, але в життя чомусь таки не виходить у неї так.
– Мати чоловіка вже так втомила мене, – щиро обурюється моя сестра Валентина. – Сил ніяких немає зовсім на це. Коронний номер у матері мого чоловіка – прийти в гості до мене без попередження. Особливо в останні пів року, коли я вже в декрет вийшла. Не кожен день, але пару раз в тиждень таке постійно відбувається. Це ніяк в голові в мене не вкладається зовсім.
– І не дзвонить попередньо, не попереджає вас? Наче ж не було такого раніше.
– Та телефонує. Рівно за дві хвилини до гостини, напевно. Коли вже в під’їзд входить, набирає: “Валентино, ви вдома зараз? А я тут повз вас йшла, вирішила зайти”. І тут же стук у двері. Я вже й натяками, і всяко говорила, що такі візити не завжди зручні. Що ми з малюком, можливо, спимо після безсонної ночі. Або годуємося. Або неприбрано у нас. Та хіба мало що буває вдома, коли ти не чекаєш гостей. Ні, не розуміє вона зовсім. Через день знову йде до нас, коли їй заманеться. Загалом, вчора я її просто вирішила вчинити по-іншому, хоча не дуже пишаюся вчинком своїм. Свекруха, напевно, хвилин п’ятнадцять стукала, стояла під дверима у нас, телефонувала мені – дверний дзвінок у нас відключений. Знала вона, що я вдома, звичайно. Коляску бачила в тамбурі, тому зрозуміло, що я в квартирі з дитям, образився на мене вона дуже. Чоловікові наскаржилась після того. А я вважаю, що я права була у цій ситуації. Ну повинні ж бути якісь межі? Може, задумається тепер моя свекруха перш ніж ось так чинити.
– Не розумію, за що вона так зі мною? – скаржилася свекруха Валентини своєму синові. – Я завжди до неї з усією душею, тягнуся до них, гарно так ставилася до дружини сина свого. Грошей дала їм на перший внесок за квартиру. У лікарню до неї їздила, коли вона там з дитятком малим була, їжу домашню возила – там же так смачно і корисно не годують, а я вранці і ввечері їй все свіженьке поспішала принести, домашнє возила. Подарунки постійно дарувала хороші, від щирого серця – і їй, і дитині. І що я заслужила в результаті? Отак зі мною повелися негарно. Не відкрити двері, будучи вдома, це як? У мене в голові не вкладається.
– Ну. Можливо, треба було узгодити візит заздалегідь з Валентиною? По телефону? – сказав син.
– Ой, та ну його, а що б змінив телефонний дзвінок? Я, знаєш, завжди невчасно, хоч з дзвінком, хоч без, справа не в цьому! А в тому, що мене просто не хочуть бачити діти у своєму власному домі взагалі ніколи. А я ж не до неї ходжу, а до онука свого рідного, між іншим. Але такого вчинку від своєї невістки я ніколи б не очікувала. Чує, що мати прийшла до неї, вже немолода, між іншим, стоїть, стукає, дзвонить – а вона і не реагує!
А я не знаю, чи має моя сестра право просто не відкривати двері, якщо не хоче гостини своєї свекрухи? А також не відповідати на дзвінки? Вона у себе вдома, в кінці кінців.
Або це виглядає негарно і нерозумно з її сторони зовсім по відношенню до матері чоловіка? Поганий мир, кажуть, кращий чим добра сварка, свекруха нічого поганого їй не робила, ну крім того, що трішки втомила своїми частими візитами, але вона ходить з любов’ю, хоче бачити дитятко. Можна було б і по-людськи?
Валентина, звісно, моя сестра, тому я в усьому підтримую її. Але чи правильно вона зробила, що не пустила матір в квартиру?
Фото ілюстративне.
