На днях мій чоловік повернувся додому і сказав все – на роботу більше не піде, втомився, хоче відпочити. Богдан каже, щоб тепер я шукала роботу і забезпечувала сім’ю, але я не знаю, що мені робити, адже відколи я вийшла заміж, не працювала ні дня

З Богданом ми давно одружилися, він був дуже хорошою людиною і я була дуже щасливою, коли він мене заміж покликав.

Живемо ми разом з моїм чоловіком Богданом та нашими двома донечками у невеличкому містечку.

Все у нас було досить таки добре: сім’я у нас щаслива, та й грошей достатньо заробляв мій чоловік, добре забезпечував нас з дітьми, поки я сиділа з ними в декреті.

Загалом у нас був достаток в домі завжди, звісно, дякуючи праці мого чоловіка, він дуже підтримував нас.

Так склалося в нас, що дівчатка наші народилися з різницею в рік.

І звісно, поки я з ними сиділа вдома, то було дуже важко мені впоратися з усім, адже обидві вони були дуже маленькі та потребували до себе достатньо багато уваги, і я дуже старалася, була уважною і відповідальною матусею.

Крім цього я ще повинна була підтримувати дім в чистоті та мати готові страви в холодильнику, як кожна хороша відповідальна мама та дружина.

На сьогоднішній день нашим донькам 9 та 10 років.

Але я так і не влаштувалася на роботу й досі, зараз я звичайна домогосподарка, але роботи у мене так багато й вдома, що просто не завжди маю час на себе, навіть відпочити не вдається, постійно у мене купа справ і обов’язків різних.

І ось, одного з вечорів, приходить мій чоловік після роботи і говорить мені, що він стомився від такого життя та звільняється з роботи й буде сидіти вдома, а щоб я йшла і працювала, заробляла тепер гроші сама для своєї сім’ї.

Крім цього Богдан мені ще сказав те, що вдома також нічого не буде робити, адже він весь цей час працював та забезпечував нашу сім’ю, а я просто сиділа вдома і нічого не робила.

Спочатку я Богданові намагалася пояснити спокійно, що мені також було непросто всі ці роки, мені теж доводилося важко, адже і діти і домашня робота була вся абсолютно на мені, бо наші дівчатка дуже часто залишалися вдома, не ходили в садочок, часто могли занедужати обох й мені було важкувато самій з усім справлятися.

Але чоловік мене зовсім наче не чув і стояв на своєму, у мене було таке враження, що він всі ці роки просто не бачив і зовсім не цінував моєї праці, адже вважає, що для нашої сім’ї дуже стрався саме він, а я так – просто звичайна домогосподарка, яка весь час сидить вдома, може й відпочити скільки завгодно і час для себе знайти.

Ми з ним розмовляли про це весь вечір та в кінці я вже не витримала та сказала йому, що я теж так не хочу, якщо він все ж вирішить звільнитися та сісти вдома, то я просто з дітьми піду до своїх батьків.

Адже мені такого чоловіка теж не потрібно, я вважала всі ці роки прожиті разом з ним у шлюбі, що мій чоловік для мене — це справжня надійна кам’яна стіна, за якою нам з дітьми спокійно, затишно та надійно.

А як виявилося через стільки років, що це не так.

І мені за це дуже прикро, що чоловік розкрив свої думки і відношення до мене саме зараз.

Зараз я думаю, чи варто мені дійсно розлучатися з Богданом, коли чоловік залишить роботу і сидітиме вдома.

Хіба це нормально таке сказати дружині, наче я й не працювала усі ці роки?

Фото ілюстративне.