fbpx
Життєві історії
На день села були запрошені найпочесніші жителі і вихідці з села, була серед них і Оксана Петрівна – професор інституту. Серед меценатів був Олександр Петрович. В цьому поважному чоловікові Оксана не відразу впізнала Сашка. Біля нього крутилася молода красива дівчина, років на двадцять молодша, як з’ясувалося, нова дружина. Того вечора Оксана ніяк не могла заснути, думки про Марію весь час крутилися в її голові – як вона

Марія і Оксана були подругами з дитинства, можна сказати, з народження. Дівчата були однолітками, жили по сусідству, разом в школу ходили. Усі навколо називали їх сестричками.

Здається, вони знали все одна про одну. Днями напроліт вони говорили про все на світі, часом батьки не докличуться їх додому. Вже й вечоріє, а вони собі там під грушею, про щось розмовляють.

Дівчата любили сидіти під старою грушею. Тут пахло спокоєм і домом. В один з таких вечорів вони поклялися одна одній, що все життя будуть поруч, допомагатимуть одна одній.

І з села після закінчення школи поїдуть разом – поступати в педагогічний інститут. Мріяли дівчата вчителями стати, щоб потім в рідне село повернутися і працювати в рідній школі. Навіть Галині Степанівні, своїй вчительці, про це оголосили.

І ось нарешті випускний. Галина Степанівна вже давненько стала помічати, що дівчата віддаляються одна від одної. Причина була простою – Марія виросла красунею, всі хлопці були закохані у неї. А Оксана – з лиця не дуже, тому залицяльників у неї ніколи не було.

Та й мрії дівчат змінилися. Оксана продовжувала наполегливо вчитися, щоб збулася її мрія, натомість Марія вся з головою поринула у почуття.

Хлопців у неї було багато, та запав в душу один. Сашко був вихідцем з їхнього села, старшим на вісім років. Давно поїхав в місто, ніхто не знає, чим він там займався, та повернувся з авто і грошима.

Олександру теж сподобалася Марія, тому забрав хлопець дівчину відразу після закінчення школи жити в місто.

– Як вона могла? Вона ж зрадила мене, зрадила нашу домовленість, – шукала підтримки в улюбленої вчительки дівчина.

Галина Степанівна заспокоювала дівчину, як могла:

– Ти не сердься на неї, Оксанко. Доросле життя, воно таке. Ти їдь, вступай до інституту.

Через 5 років Оксана приїхала в село, показати Галині Степанівні свій диплом. Похвалитися, що буде далі вчитися, поступатиме в аспірантуру.

– А як Марія? Чи чули Ви щось про неї, Галино Степанівно – несміливо запитала дівчина.

– Марія вийшла заміж за Олександра. Дуже щаслива, люди кажуть, що у них «грошей кури не клюють».

– А чи є у вас її адреса?

– Є, записуй.

Оксана записала адресу подруги. На наступний день розшукала її, бо мала до неї серйозну розмову.

– Привіт, Маріє. Як ти? – збентежено заговорила Оксана. – Маю до тебе велике прохання, попроси Олександра, щоб позичив мені грошей. Нам, аспірантам, в інституті житло пропонують недорого, але потрібно внести всю суму відразу. Допоможи, бо крім тебе я більше не маю до кого звернутися. А я все поверну, за рік-два.

Марія мовчки слухала свою колишню подругу, а потім холодно відповіла, що навіть і не подумає турбувати чоловіка такими дрібницями. Бач, що надумала – гроші їй позичити.

Оксану не так вразила відмова Марії, як її зверхність. Від колишньої щирої Марічки уже нічого й не залишилося.

– Вибач, – Оксана із сльозами на очах повернулася і пішла.

На день села були запрошені найпочесніші жителі і вихідці з села, була серед них і Оксана Петрівна – професор інституту. Серед меценатів був Олександр Петрович. В цьому поважному чоловікові, власникові заводу, який створив безліч робочих місць, Оксана не відразу впізнала Сашка.

Біля нього крутилася молода красива дівчина, років на двадцять молодша, як з’ясувалося, нова дружина.

Того вечора Оксана ніяк не могла заснути. Тут, в селі їй усе нагадувало про її щасливе дитинство. Думки про Марію весь час крутилися в її голові. Як вона? Що з нею зараз?

Оксана і сама незчулася, як прийшла під стару грушу. Дивно, але вона й досі була. Присіла, і спогади віднесли її кудись далеко. Дякувала Оксана Богу за своє життя. Бо ж вивчилася, стала викладачем, має добру роботу.

Заміж вийшла, з житлом все налагодилося, діток народила. Життя вдалося. Її думки перервали чиїсь кроки. До старої груші хтось наближався. Оксана серцем відчула, це вона, її Марія. І не помилилася.

Марія теж відразу впізнала подругу, кинулася до неї, пробачення просила, і за те, що зрадила їхню дитячу мрію, і за те, що тоді грошей не позичила, навіть в дім не прийняла.

Доля її не шкодувала. Олександр розлучився з нею через десять років. Діточок Бог не дав. Вона змушена була повернутися в село, без засобів для існування. Освіти не мала, тому влаштувалася лаборанткою в школу.

– Оксанко, але ж я, як і ти, мріяла бути вчителькою.

– То будеш. Які там твої роки. В сорок життя тільки починається. Приїжджай до мене в інститут, на заочному будеш вчитися, в мене поживеш. Тепер у нас точно все буде добре.

Фото ілюстративне – wallpaperflare.

facebook