fbpx
Життєві історії
На день народження в серпні няня моїй доньці подарунок принесла – ляльку, про яку дочка мріяла вже досить багато часу. Вона дуже дорого коштує, няня половину своєї зарплати за неї віддала. А потім зателефонувала мені сама якось ввечері. А я кажу, що мені такої няні не потрібно, я більше на поріг не пущу цю жінку

– Уявляєш, вона Марійці моїй, дитині п’ятирічній, по телефону дзвонить! – розповідає 30 Ірина. – Тобто, телефонує, звичайно, вона мені: «А можна Марійку покликати до телефону, я скучила за нею, хвилююся, як вона там без мене!» – каже. Няня! Стороння зовсім нам людина абсолютно. Це як взагалі розуміти? На день народження в серпні їй подарунок принесла, ляльку, про яку дочка мріяла вже досить багато часу. Вона дуже дорого коштує, няня половину своєї зарплати за неї віддала! Навіщо? Вона ким себе уявила взагалі? Бабусею рідною? Не знаю, не подобається мені все це. Дуже не подобається!

Ще недавно Ірина своєю нянею нахвалитися не могла. так уже всім вона її розхвалювала. Після кількох невдалих спроб на ниві пошуку, нарешті, пощастило – знайшлася чудова, людяна така жінка. Правда, без педагогічної освіти, але зате добра, акуратна і дуже  відповідальна людина. З донькою Ірини вона порозумілася дуже швидко, з перших же хвилин, а це показник. Дитина у Ірини непроста, вона дуже активна та неслухняна, і знайти до неї підхід може далеко не кожен педагог.

А няня, Олена Петрівна, з цим легко та швидко впоралася.

Няня весь час щось винаходить, і співає, і танцює, і печиво пече, зрозуміло, з Марійкою. За пів року роботи навчила дівчинку читати, вивчила з нею купу віршів і пісеньок. Ірина з чоловіком працюють цілий день, і ввечері до їх приходу в квартирі завжди ідеальний порядок, дитина сита, вмита і задоволена, ніяких проблем зовсім немає.

Проблема намалювалася лише тільки недавно, коли няню відпустили у відпустку.

– Ця Олена Петрівна у Марічки просто з язика не сходить! – хвилюючи розводить руками Ірина. – «А коли вона прийде? А скоро? А завтра прийде?» Всі вуха вона проговорила вже і мені, і батькові. Ну добре Марійка, вона дитина, з нею все зрозуміло, звикла, прив’язалася до людини. Няня з нею цілий день з ранку до вечора. Ми теж в дитинстві звикали і до вихователів у садочку, і до вчителів. Але ж Олена Петрівна – доросла людина! Дзвонить мені по телефону – як ви там, каже, я хвилююся, скучила за Марічкою.

Ірина вважає, що няня повинна знати своє місце в чужому домі, дотримуватися дистанції з ними і дитиною.

– Мені не потрібна ще одна рідна бабуся! – сердиться Ірина. – Їх у нас і без неї досить, регулярно мене всьому повчають, говорять, що мені потрібно робити. Її справа – сумлінний нагляд за дитиною, все! Без всяких отих її потакань. А це мені все вже не подобається. Взагалі, я зараз подумала – після відпустки, мабуть, буду няню міняти! Попереджу її заздалегідь, щоб шукала собі роботу. Я готова їй дати відмінні рекомендації, все, що від мене потрібно, будь ласка. Але собі буду шукати людину простіше. Яка буде ставитися до мене, як до роботодавця. Без всяких телячих ніжностей.

Як вважаєте, Ірина права? Няня повинна знати своє місце? Вона ж не родичка, а просто найманий персонал. Прив’язуватися душею до чужої дитини, а тим більше, допускати, щоб дитина роботодавця прив’язався до тебе – непрофесійно. Ірина вважає саме так, тому цю жінку більше до себе на поріг навіть не пусте.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook