На день народження свекруха подарувала мені при всіх 500 гривень. Коли свято закінчилось, вона заявила: – Я переплутала – хотіла дати купюру в 200 гривень, але дісталася ця. Тому поверни гроші. Я не захотіла, тому вона почала вимагати, щоб мій чоловік вплинув на мене. Ми відмовилися, свекруха пішла, сказавши, що вони більше нам не допомагатимуть і ні копійки не дадуть
Не знаю, як пояснити родині чоловіка, що нам від них нічого не треба, тим більше, старих речей. Вони постійно відправляють нам свої речі, мішками цілими. За матеріалами
Ну добре – дитяче, немовляті без різниці, що носити – рожеве чи блакитне. Але серед дитячих речей більшість ще з часів дитинства мого чоловіка. Все з запахом, розходиться від старості. А свекруха з Люсею, сестрою чоловіка, з видом благодійників все тягнуть і тягнуть нас мішки.
– Гуманітарна допомога молодій сім’ї, ги-ги-ги. – сміється Люся.
Жіночі речі в цій «допомозі» – просто жах. У мене 42 розмір одягу, у свекрухи 54, а у її дочки 48. І вони вважають, що їх, заношені до дірок, сукні та костюми «ідеально сядуть за моїй фігурі». Так я навіть міряти подібне не хочу! Таке відчуття, що як купили, так і носили, не знімаючи і не стираючи, а потім – в мішок і мені в «подарунок».
Я не жартую. Мішки з б/у-шним барахлом вони нам ще й дарують на свята. Собі в подарунок замовляють плойки-мультиварки-м’ясорубки-гроші, а у відповідь: отримай невісточко мішок зі мотлохом. Чоловікові пощастило – йому взагалі нічого не дарують.
Свекруха так і каже:
– Ой, раптом не вгадаю з подарунком. Ти сам собі купи що-небудь, а я потім гроші віддам, скажеш скільки.
Чоловік повівся тільки один раз – купив собі килимки в машину і до мами з чеком прийшов.
– У мене зараз немає, потім віддам.
«Потім віддам» триває вже шостий рік.
Якось у мене здали неpви, і я назбирала серед своїх речей, всі ті, що більше не ношу. Склала в мішок і подарувала Люсі на день народження. І знаєте, яка реакція була?
– Пішла геть із нашого будинку, притягла мотлох якийсь, ще й маленький. І це подяка за те, що ми з мамою вас утримуємо? – мало не ревіла сестра чоловіка.
Ось як! Вони, виявляється, нас утримують.
Обpазу, завдану мною сестрі чоловіка, можна було змити тільки сертифікатом в СПА.
– Вам пощастило, я відхідлива. Купуйте сертифікат – і без обpаз. – весело цвірінькала Люся.
Наступним, після Люсиного, був мій день народження. Родичок чоловіка я не запрошувала, самі прийшли. Моя мама з відвислою щелепою дивилася на мішок. Коли я їй розповідала про подачок свекрухи, вона мені не особливо вірила, вважала що я перебільшую.
– А ось і ми! Дивись, що ми тобі принесли і радій! Одягу у тебе – на 5 років вперед, носити – не переносити, – весело сказала свекруха, витягуючи мішок в кімнату. Побачивши мою маму, вона додала – І гроші ще, сама що-небудь купиш.
З урочистим видом вона витягла з гаманця купюру в п’ятсот гривень. Я не хотіла брати. Знала, що неспроста це, ой як не просто так. Щоб моя скупа свекруха подарувала таку суму? Так її, швидше б, жаба з’їла.
А потім думаю, дають – бери.Чоловік, приємно здивований щедрістю мамусі, хлюпнув їй. Сестра чоловіка сіла за стіл, попередньо притягнувши великий кухоль з кухні. Моя мама шепнула мені:
– І все-таки, ти перебільшуєш.
– Ні, мамо. Все найцікавіше почнеться після твого відходу. Адже це тобі пил в очі цією купюрою пустили. Відчуваю, весело буде. – зітхнула я.
Салатики закінчилися, торт був з’їдений. Моя мама відбула додому. Почали збиратися і свекруха з Люсею. Непроста розмову з повернення грошей почала Люся:
– Розумієш, мама не розрахувала трохи, тобі доведеться повернути гроші.
Не знаю, чому, але мене переклинило. Я навідріз відмовилася повертати гроші. Мені їх подарували? Подарували. Вони мої? Мої. Свекруха хотіла показати свою щедрість перед моєю мамою? Показала. Я тут при чому?
– А Ви в курсі, що дароване не забирають?
– Дитинко, звичайно я в курсі. Я переплутала. Хотіла дати купюру в 200 гривень, але дісталася ця, – зарозуміло заявила свекруха.
Так-так, двісті вона хотіла подарувати. Там, в гаманці, більше нічого і не було, крім п’ятсотки. Гроші свої я твердо вирішила відстоювати до кінця.
– Сину, відбери у дружини гроші і віддай мені.
– Мамо, як я можу забрати у власної дружини подарунок моєї улюбленої мами? Це буде дуже некрасиво, – посміхнувся чоловік.
– Ви змовилися, так? Жадібні ви люди, готові обібрати бідних самотніх жінок. – свекруха майже плaкала.
– Добре, я поверну гроші. – сказала я.
Свекруха пожвавилася, посміхнулася і простягла руку.
– Тільки відразу після цього ми поїдемо до Вас додому і я, в свою чергу, заберу всі подарунки, які ми з чоловіком Вам дарували. Йде? – я дійсно вважала, що так буде чесно.
Свекруха з Люсею гарячково думала, що ж краще: отримати 500-ку зараз і позбутися майже всієї побутової техніки в будинку, або відпустити з миром цей злощасний папірець.
Прийнявши рішення, вони почали збиратися додому. І, мені на радість, мішок вони забрали з собою і сказали, що ніколи нам більше не допоможуть і ні копійки не дадуть!
Щастю моєму не було меж. Чесне слово, це було найкраще свято, за останні кілька років.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
