З Русланом я познайомилася 10 років тому. Мені було 24 роки і попереду мене чекало багато мрій. Я хотіла відкрити власне ательє по пошиттю одягу, так як у мене це добре виходило. Але моїм мріям не судилося збутися. Ми почали жити з Русланом в його квартирі і він забороняв мені навіть думати про відкриття власної справи.
Жили ми в цивільному шлюбі, так як Руслан був проти офіційного узаконення наших стосунків. У нього був уже шлюб, але він розлучився. Має доньку. Він вперше обпікся, і я не стала квапити його. Але всі 10 років спільного життя він продовжував судитися з першою дружиною. Суперечки були щодо аліментів і довіреності на дитину.
Спочатку ми жили добре, але потім і у нас в родині теж почалися проблеми. Три роки тому у нас народилася донечка, тому, що я наполягла на тому, що хочу дітей, адже мені минуло 30 років. Руслан погодився, але коли народилася наша спільна донечка, він сприйняв цей факт без захвату.
Він всі свої гроші витрачав суто на свої потреби. Всі домашні клопоти і дитину він залишив на мене. Чоловік не цікавився, що нам потрібно і чи вистачає у мене на це грошей. Мене це все почало дратувати, я висловлювала своє невдоволення, почалися негаразди між нами.
Я вирішила піти від нього, зібрала речі і пішла на знімну квартиру, дитину віддала в садок. Але він почав переслідувати мене. Ходив на роботу, благав повернутися. Заради доньки і напевно через житло я повернулася до нього. Руслан наче зрозумів свої помилки, ми навіть розписалися.
Кілька тижнів все було нормально, але потім з’явилися колишні однокласники. І він почав зустрічатися з ними в тиждень три рази. Жодного разу мене з собою не брав. Коли я питала де він і з ким, він не давав чіткої відповіді.
Потім на чотири дні з другом поїхав в інше місто. Через тиждень знову на три дні. У мене терпіння лопнуло. Я йому говорила, вибрати сім’ю або колишніх однокласників. Але він нічого не сказав.
Потім на день народження нашої дочки він прийшов пізно і нетверезий і, сказавши, що я хотіла піти, вигнав мене о другій годині ночі. Почав кидати мої речі. Я зібрала найнеобхідніші, і пішла. Спочатку до подруги, а потім знову зняла квартиру.
На наступний день Руслан написав мені повідомлення, що хоче розлучення, що у нього є інша жінка. І я подала на розлучення. Тепер ми розлучені, я нарешті, відкрила своє ательє, про яке мріяла. Життя, начебто, налагоджується.
Чи правильно я зробила – не знаю? Все думаю, може варто було все це перетерпіти, щоб у дитини був батько?
Фото ілюстративне – pixabay.
