Ми з моїм чоловіком нещодавно вийшли на пенсію. Пенсія у нас невелика, але на життя нам досить. Іноді відкладаємо деякі накопичення. Дочка у нас вже доросла. Валентині 34 роки, у неї дуже активне життя – спілкується, ходить в гості до друзів. Але от особисте життя поки не влаштувала, весь час у пошуку. Вона працює, але зарплата у неї невелика. А все, що заробляє, відразу ж на себе і витрачає.
Нещодавно дочка сказала, що хоче бути мобільнішою, швидше пересуватися і все встигати. Пішла на курси з водіння, щоб отримати права. Сказала, що з машиною їй буде легше знайти роботу.
Ми вирішили їй в цьому допомогти і купили машину на свої накопичення. Сама б вона з цим ніколи не впоралася б. Ми переглянули свої заощадження на кілька років, їх якраз вистачало на недорогий легковий автомобіль. На її день народження вручили їй конверт і сказали, що це їй на новий транспорт. Валентина зраділа, посміхнулася і нам здалося, що ця новина ощасливила її, а щастя дитини є найважливішим для усіх батьків.
Ставши володаркою авто, дочка стала рідше з’являтися вдома. Її почали помічати в компанії з якимись чоловіками, яким вона давала свою машину. Ми з чоловіком стали хвилюватися. Це, звичайно, її рішення, але якщо з машиною щось станеться, то сама вона собі не скоро нову зможе взяти. Їй це легко далося, тому вона не розуміє. І потім, навряд чи її залицяльники свої гроші стануть витрачати, якщо буде потрібно ремонт.
Найбільше прикро те, що дочка нам не надає ніякої допомоги. В суботу ми попросили дочку завезти нам на дачу мішок картоплі, хотіли посадити новий сорт, так вона відмовилася, сказала, що у неї немає часу. В результаті ми з чоловіком в кульочках по кілька кілограм везли ту картоплю на дачу самі.
Буває просимо за продуктами в місто з’їздити або по дому допомогти. На наші прохання вона реагує роздратовано. Завжди зайнята і каже, що її хтось чекає. Бувало образиться, і кидає ключі, мовляв, заберіть свою машину.
Ми вже у віці, у батька із зором погано, а на роботу досі ходить. Ми настільки розчаровані ситуацією, що вже не просимо її допомоги. Ми дивуємося такому ставленню доньки до нас…
Ми вже трохи шкодуємо, що купили цю машину їй. Якби вона розуміла, яким важко було заробити ці гроші. Ми хотіли допомогти їй, а натомість отримати хоч трохи допомоги – вона відвернулася від нас, не цінує.
Якби нам в молодості надали такий подарунок, ми були співали від щастя і в усьому б допомагали рідним. Тепер через це наші стосунки сильно зіпсувалися…
У чому ж ми не праві?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
