– Уявляєш, вона Наталочці моїй, дитині малій 5-річній, по телефону дзвонить! – розповідає 30 Ірина. – Звичайно ж, що телефонує вона саме мені: «А можна Наталочку покликати до телефону, я скучила за нею, хвилююся, як вона там без мене, хочу поговорити з нею, новинами хорошими поділитися своїми!» – каже. Няня! Стороння зовсім нам людина абсолютно. Це як взагалі розуміти мені? На день народження в серпні їй подарунок принесла, ляльку новеньку, про яку дочка мріяла вже досить багато часу. Вона дуже дорого коштує, няня половину своєї зарплати за неї віддала, якщо ще не більше! Навіщо? Вона ким себе уявила взагалі? Бабусею рідною моїй дитині, чи що? Не знаю, не подобається мені все це, зовсім не подобається, не розумію я такого. Дуже не подобається!
Ще недавно Ірина своєю нянею нахвалитися не могла. так уже всім вона її розхвалювала. Після кількох невдалих спроб на ниві пошуку, нарешті, пощастило їй неймовірно – знайшлася чудова, людяна така проста собі жінка. Правда, без педагогічної освіти, але зате добра, акуратна і дуже відповідальна людина, щира та охайна. З донькою Ірини вона порозумілася дуже швидко, з перших же хвилин, а це показник. Дитина у Ірини непроста, вона дуже активна та неслухняна, і знайти до неї підхід може далеко не кожен педагог, і жінка сама це дуже добре розуміла.
А няня, Олена Петрівна, з цим легко та швидко впоралася.
Няня весь час щось винаходить, і співає, і танцює, і печиво пече, зрозуміло, з Наталочкою малою. За пів року роботи навчила дівчинку читати, вивчила з нею купу віршів і пісеньок. Ірина з чоловіком працюють цілий день, і ввечері до їх приходу в квартирі завжди ідеальний порядок, дитина сита, вмита і задоволена, ніяких проблем зовсім немає, завжди у неї хороший настрій, радісна постійно.
Проблема намалювалася лише тільки недавно, коли няню відпустили у відпустку.
– Ця Олена Петрівна у Наталки моєї просто з язика не сходить щохвилини! – хвилюючи розводить руками Ірина. – «А коли вона прийде? А скоро? А завтра прийде?» Всі вуха вона проговорила вже і мені, і батькові. Ну добре Марійка, вона дитина, з нею все зрозуміло, звикла, прив’язалася до людини. Няня з нею цілий день з ранку до вечора. Ми теж в дитинстві звикали і до вихователів у садочку, і до вчителів. Але ж Олена Петрівна – доросла людина! Дзвонить мені по телефону – як ви там, каже, я хвилююся, скучила за маленькою Наталочкою.
Ірина вважає, що няня повинна знати своє місце в чужому домі, дотримуватися дистанції з ними і дитиною.
– Мені не потрібна ще одна рідна бабуся! – сердиться Ірина. – Їх у нас і без неї досить, регулярно мене всьому повчають, говорять, що мені потрібно робити. Її справа – сумлінний нагляд за дитиною, все! Без всяких отих її потакань. А це мені все вже не подобається. Взагалі, я зараз подумала – після відпустки, мабуть, буду няню міняти! Попереджу її заздалегідь, щоб шукала собі роботу. Я готова їй дати відмінні рекомендації, все, що від мене потрібно, будь ласка. Але собі буду шукати людину простіше, я такого відношення до своєї дитини не хочу, а особливо відношення дитини до своєї няня, це зовсім чужа їй людина і крапка, завтра вона звільниця, а що мені дитині говорити тоді. Яка буде ставитися до мене, як до роботодавця. Без всяких телячих ніжностей.
Як вважаєте, Ірина права? Няня повинна знати своє місце в чужому домі, коли сидить з чужою дитиною за хороші гроші? Вона ж не родичка, а просто найманий персонал. Прив’язуватися душею до чужої дитини, а тим більше, допускати, щоб дитина роботодавця прив’язався до тебе – непрофесійно. Ірина вважає саме так, тому цю жінку більше до себе на поріг навіть не пусте, після відпустки скаже, щоб більше не приходила.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – myplay.
