Моя доля склалася не найкращим чином. Коли мені було 20 років, я зустрічалася з Назаром, парубком з нашого села. Тільки не рівня я йому була, бо він з багатої сім’ї, а я з бідної.
Коли моя мама про це почула, відразу почала мене просити, щоб я припинила ці стосунки, бо знала, що батьки Назара ніколи не дадуть згоду на цей шлюб. Але Назар переконував мене, що любить, що зараз інші часи, навіть старостів обіцяв прислати.
Ми готувалися до прийому гостей, але у зазначену суботу ніхто не прийшов. А через кілька тижнів по селу пішла новина, що Назар засватав іншу дівчину з заможної родини. Невдовзі одружився з нею, а мені не став нічого пояснювати.
Я важко це переживала. Заміж не вийшла. Довгий час доглядала маму, яка нездужала, а коли її не стало, я залишилася зовсім самотньою у цьому світі. Тоді мені було 35 років і я наважилася поїхати за кордон на заробітки. В Італії вже було багато наших односельчан, то ж мене навіть зустріли і знайшли першу роботу, а далі я вже сама.
На чужині я прожила 15 років, а на свій 50-річний ювілей вирішила приїхати додому, хоча мене там ніхто і не чекав. Грошей у мене за цей час трохи назбиралося, але я не могла вирішити, що мені робити – відбудувати нашу хату в селі, купити собі квартиру в місті, чи взагалі залишитися в Італії назавжди.
Щоб розібратися у собі я поїхала додому. Думала, проведу відпустку вдома і рішення що робити далі, само прийде. Так і сталося. Якось я зайшла в магазин і почула розмову двох жінок, говорили вони про маму Назара. З розмови я зрозуміла, що вона нездужає, живе одна, а останнім часом з хати майже не виходить. Он і світло в неї світиться вже майже тиждень всю ніч.
Мені стало цікаво і того ж дня я наважилася піти до жінки, яка так і не стала моєю свекрухою. Почувалася вона і справді недобре, вже який день не вставала з ліжка. Я викликала лікаря, а сама пішла в магазин і купила все необхідне. Вона навіть не зразу зрозуміла, хто я.
Коли їй стало краще, вона розповіла, що вже давно живе самотнім життям, бо Назар з родиною виїхали в Канаду. Невістка не дозволяє йому допомагати матері, то ж їй останнім часом дуже нелегко.
Я дивилася на цю літню немічну жінку і зрозуміла, що давно її пробачила. Від себе зробила що могла, навіть на два тижні помістила її в стаціонар і все оплатила. Яким же було моє здивування, коли на виписку по маму приїхав Назар, я його відразу впізнала, хоча пройшло 30 років. Він теж мене впізнав.
Тиждень ми були разом. Назар розповів, що розлучився з дружиною. Сказав, що рідними вони так і не змогли стати один одному, хоча прожили довго і шлюбі і виростили доньку.
Тепер Назар просить мене не повертатися в Італію, каже, щоб я виходила за нього заміж, житимемо разом. А я ще думаю, бо не впевнена, чи потрібно мені це зараз.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
