У нас обох з чоловіком наш шлюб – не перший. Одружені ми майже 14 років. Є двоє спільних дітей – дочка 11 років і син 1,5 року. У чоловіка є дитина від попередніх відносин, син 16 років.
Дівчина повідомила йому, що чекає дитину. Чоловік не хотів з нею одружуватися, але як чесна людина прожив з колишньою дівчиною пів року, як я зрозуміла наскільки вистачило сил і терпіння. Розійшлися вони, коли дитині було 10 місяців.
Я теж була до нашого знайомства в шлюбі, але у нас не було дітей. Познайомилися з нинішнім чоловіком, коли обоє були давно вже не в стосунках. Все було чудово, але чоловік не хотів спілкуватися зі своїм сином, хоча свекруха брала онука до себе, що для мене на той момент було неприйнятно.
Я думала: «Як так, у нього є син, а він з ним не спілкується». Але аліменти платив, як годиться кожен місяць, плюс купував хороші речі та іграшки. Передавав через свекруху.
Поговорила, присоромила, стали їздити до свекрухи разом, поступово відносини батька з сином стали теплішими. Дитина прив’язалася і до мене. Все було відносно добре, але у колишньої дружини з’явилася ревнощі, почалися незрозумілі сцени з її сторони. Я на це все не звертала уваги.
Відразу уточню, що свекруха колишню невістку терпіти не могла, не подобалася вона їй спочатку, потім почалося «привезу, не привезу дитину», але свекруха до цього часу сильно прив’язалася до онука і на все закривала очі, аби побачити його.
Йшов час, з дитиною справно спілкувалися, стала брати до нас додому, хоча чоловік і був проти цього. Згодом звик. Народилася у нас дочка, колишня влаштувала чергову сцену, на пів року обмежила спілкування з дитиною. Згодом знову налагодилося спілкування, все було добре, обох дітей завжди брали з собою на всі заходи і в відпустки.
Так тривало, поки синові не виповнилося 10 років. Потім почав проявлятися мамин характер – «повинен», «зобов’язаний», «купи», «дай», «мама сказала».
Я намагалася не звертати уваги, думаючи, перехідний вік починається. Чоловіка це почало дратувати. Тут ще я захворіла, лікарі порадили змінити клімат на деякий час. Вирішили поїхати до моря без дітей удвох, але не вийшло залишити дочку, так склалося. Поїхали втрьох. По приїзду додому нас чекала чергова сімейна сцена: претензії свекрухи, чому не взяли внука і звинувачення колишньої і сльози її сина.
Взагалі перший раз не взяли і отримали. Тут чоловіка взагалі як підмінили. Висловив мені все і мабуть за всі роки, що він не хотів, а нав’язала і тепер йому доводиться все це вислуховувати.
Через кілька днів колишня подає на офіційні аліменти. Як підсумок чоловік перестав спілкуватися з сином, тільки повідомлення. Аліменти присудили не такі великі, платив він набагато більше раніше. Свекруха постійно в сльозах всі ці шість років. Намагається іноді через мене налагодити відносини, я пояснюю, що він мене не слухає і поставив умови, якщо буду втручатися – тоді розлучення.
У свекрухи з колишньою невісткою за рік налагодилися відносини, вони стали кращими подругами. Коли не стало свекра, свекруха попросила мене не приходити, так як син чоловіка і колишня дружина не знають про народження у нас другої дитини. Я не пішла, хоча виглядало це дуже негарно.
Минув час, свекруха захотіла познайомити братів, тому запропонувала прийти до нас в гості на Різдво. Чоловік відмовив. Свекруха кинула слухавку і сказала нам більше їй ніколи не дзвонити. Тепер ми всі дружно не спілкуємося. На 8 Березня я зробила спробу помиритися і першою зателефонувала свекрусі, але вона не підняла слухавки, від чого я себе відчуваю винуватою.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
