Доля була дуже щедрою для Михайла і Люби. Одружилися вони дуже молодими. Як тільки побачив Михайло красуню Любу на вулиці, відразу ж сказав, що бути їй його дружиною. І чомусь дуже мріялося йому про сина…
Відгуляли скромне весілля, почали господарювати, щоб все, як у людей було. 20 років прожили Михайло і Люба разом, можна сказати, душа в душу. Народилося у них троє діточок, та всі дівчатка. Красуні, як їхня мати.
Михайло дуже любив своїх дочок, але про сина мріяти не переставав. Доньки виросли, роки пробігли. А Любу, ніби й не зачепили – така красива і гожа, немов сестричка для своїх дочок.
Наближався ювілей Люби. На її 40-річчя зібралося багато гостей. Старша дочка, Анна, вже й заміж зібралася, тому прийшла на день народження мами з нареченим.
Грала весела музика, почали лунати тости. Першим узявся вітати дружину Михайло. Усіх розчулили слова вдячності і любові, які лилися з уст рідної людини. Люба дивилася на Михайла і дякувала Богу за такого гарного чоловіка.
А потім Михайло запросив кохану до танцю. І в цю мить вирішив сказати їй щось найважливіше в його житті:
– Наpоди мені ще сина, Люба. Ми його Олександром назвем, на честь діда.
Від почутого Люба дещо отямилась. Якого сина? Он, 40-й день народження святкуємо, старша дочка заміж зібралася.
Ту ніч Люба не спала, дивилася на свого чоловіка і думала над його пропозицією. Вранці впевнено сказала:
– Я згодна. Я теж дуже хочу, щоб у нас був син.
Минуло багато років. Про Олександра Михайловича і його золоті руки знали всі – він був дуже відомим лікарем на всю область. Він врятував десятки життів, за що його прозвали “Лікар від Бога”.
На 40-річчя відомого лікаря, Олександра Михайловича, зібралося чимало гостей. Були на святкуванні і його найрідніші люди мама і батько. Доля щедро відміряла для цих людей довге життя.
Люба жодного дня не пошкодувала про своє рішення, коли заради здійснення мрії чоловіка, наважилася на четверту дитину, хоч життя для багатодітної сім’ї було дуже нелегким.
– Дякую тобі за сина, – старий Михайло не зміг стримати сліз.
А потім, як і 40 років назад, запросив Любу до танцю.
Дивлячись на свого сина, вони разом дякували Богу за все. Їх Олександр став достойною людиною.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
