– От мені саме цю Мирославу подруга вже давно порадила! – розповідала знайомій жінка років 35. – Каже, я її від себе забираю, а тобі віддаю тільки в зв’язку з переїздом, дуже хороша господиня, добра людина, я б нізащо з нею не розпрощалися, якби не такі обставини. І правда, я тепер своєю домробітницею нахвалитися не можу, щиро кажу тобі. Відповідальна вона, акуратна дуже, все вміє робити, працює якісно, не запізнюється. Нарешті вдома чистота, як я люблю!
– Слухай, а може, ти і мені її телефончик даси цієї жіночки? – зраділа гарній інформації співрозмовниця. – Хорошу домробітницю зараз днем з вогнем не знайти, а мені вона зараз так потрібна, як ніколи. До нас місяць ходить одна, але, напевно, розлучатися з нею будемо. Одне забула зробити, інше переплутала, за ліжком ніколи не протирає зовсім, на шафу я якось заглянула, а там шар пилу такий, наче там пів року ніхто не тер той пил. Не скажеш окремо щось їй – не прибере, я нею дуже розчарована. Дорого твоя Тетяна за прибирання бере?
– Та ні, бере зовсім не дорого, а от щодо того, щоб дати її телефон – не знаю. Я у неї, звичайно, спершу запитаю, але навряд чи. Вона роботу не шукає зараз. У день більше однієї квартири зараз вже не прибирає, і кожні три дні бере собі черговий вихідний день. Важко, каже їй зараз працювати без перерви!
– Літня, чи що? А скільки їй років?
– 57 їй всього, наче не стара зовсім вона. П’ять років тому, каже, скоротили її несподівано з роботи, вона рік майже шукала, нічого знайти не могла, і пішла ось на прибирання квартир. Жити ж якось треба, пенсії тоді ще не було. Подруга моя, яка її рекомендувала – одна з перших клієнтів, ще й інші знайшлися дуже швидко, прибирання потрібне зараз багатьом людям, особливо, які багато працюють на роботі, а часу на домашні справи залишається мало. Так з тих пір і працює.
– Але, з іншого боку, робота важка, не для літньої жінки, мені здається, зовсім. Помахай ось так ганчіркою цілий день, а люди такі, що навіть якщо стараєшся все до ладу зробити, так всім же не вгодиш. Люди зараз дуже різні бувають, сама знаєш. Скільки вона ще так зможе, ходити по чужих квартирах та підтирати за всіма?
– А що зараз про це думати? Поки працює, а далі видно буде. Хоча вона і сама визнає, що надовго в такому режимі у неї сил не вистачить. Ще п’ять років тому, коли починала, було на порядок простіше, а тепер ось уже не те зовсім, якось швидко вона втомилася, робота не проста. Тиск піднімається, ноги підводять, але. Їсти, каже, захочеш – працюватимеш добре, як миленька.
– Зрозуміло. Самотня, напевно, жінка, так виходить?
– Ну чому самотня? У неї син є. Трохи за тридцять, одружений, працює в будівельній компанії якимось менеджером, чи що. І онук є, років п’ять або шість! Мирослава ще й онука свого постійно чимось тільки й те робить, що дивує, солодощі йому купує, подарунки, бере до себе час від часу, щоб молоді могли побути удвох. У відпустку їх відпустила на кудись за кордон вони їздили, до теплого моря. А дитину Мирославі залишили.
– Дуже добре виходить. От не розумію я такого, якщо чесно! Син, виходить, успішний, багатий, по морях їздить, а мати ходить чужі квартири прибирати? Причому, з останніх сил повзає, ти кажеш.
– Ну чому з останніх?
– Та тому що! Більше однієї квартири в день не бере, через три дні роботи потрібен вихідний – звичайно, їй важко вже, роки та сили зовсім не ті, що колись були. Так навіть якщо й ні – синові як? Мати підлоги миє у чужих людей, а він на море з дружиною поїхав. Гаразд би ще працювала на непильній та неважкій роботі в офісі, а так – просто в голові не вкладається. Мабуть, і виростила його одна, раз чоловіка немає, та ще й з онуком допомагає, а він! І таке буває, знахабнів синок, хоча й дорослий зовсім став. Повинно бути соромно за це йому, що матір живе так нелегко у важкій праці.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
