fbpx

Мирослава завжди знала, що у тата від першого шлюбу є донька Юля. Батько не спілкувався зі своєю першою сім’єю, лише платив аліменти. До моменту, коли Мирося нарешті набрала номер сестри, минуло п’ять років. У слухавці звучав незнайомий жіночий голос

Мирослава завжди знала, що у тата від першого шлюбу є донька Юля. Батько не спілкувався зі своєю першою сім’єю, лише платив аліменти. Мама не любила розмов на цю тему, а Мирося ніколи не лізла татові в душу. Якось ще у дитинстві запитала, чому вони розлучилися. Батько сказав, дружина хотіла жити в одному місті, а я – в іншому. Ось і все. Більше тему татової першої сім’ї не піднімали.

І ось Мирославі виповнилось вісімнадцять, вона вступила до вузу в тому місті, де жила батькова перша сім’я. І тато несподівано запропонував їй познайомитися з сестрою, дізнатися, як вона живе. Він знав про Юлю лише те, що вона заміжня і в нього є онук. Мама Юлі була проти їхнього спілкування, – можливо, через образу, а може, у неї були якісь інші причини, – невідомо.

Після тієї розмови з батьком Мирося довго морально готувалася, і ось таки зібралася з духом – знайшла потрібну квартиру, перевела подих і рішуче натиснула на кнопку дзвінка. Юля була дуже схожа на батька, вона і здивувалася, і водночас зраділа появі сестри. Сестри відразу знайшли спільну мову, не могли наговоритись, немов близькі подруги після довгої розлуки. Юля жила удвох з п’ятирічним сином Данилком,  з батьком малюка у неї не склалося. Мирося стала частою гостею у сестри, а малий Данилко з першої хвилини назвав Миросю тіткою. Для мами Юлі Мирося була просто подругою дочки.

Мирослава багато дізналася про сестру під час душевних бесід аж до ранку. Юля з дитинства хворіє і лікарі категорично заборонили їй народжувати. Та вона зважилася, через що її стан різко погіршився. Батько хлопчика від них пішов, дізнавшись, що Юля хвора.

Читайте також: В суботу ми з чоловіком зібралися, купили букет квітів і на зазначений час прибули до РАЦСу. Коли син нас побачив, йому стало не по собі, а Ангеліна і взагалі змінилася в лиці. Ми чемно привітали молодят, подивилися синові в очі і вирішили йти. Син нас наздогнав і просив залишитися. Ми відмовилися. У ресторан вирішили не їхати, обійдемося без салатів, якщо власний син нас на весілля не покликав

Мирося теж ділилася з сестрою своїми маленькими таємницями, а Юлині поради, точні і мудрі, завжди брала до уваги. Адже в результаті завжди ставалося так, як передбачала сестра – життєвий досвід жінки за тридцять дає бачити те, що незбагненно для двадцятирічної дівчини.

До кінця п’ятого курсу Мирося вийшла заміж за хлопця, до якого радила придивитися Юля, бо з часом переконалася, що він надійний і щирий, і зрозуміла, що хоче прожити з цією людиною все життя. Після заміжжя молода пара переїхала у рідне місто Миросиного чоловіка Юрія. В останню зустріч з сестрою пообіцяла писати їй, але Юля попередила, що писати листи не любить, а от дзвінків і приїздів чекатиме з радістю.

Мирося сестру не забувала, мріяла, що коли-небудь вони приїдуть до Юлі в гості всією сім’єю.  Але зателефонувати все якось не виходило. Закрутило життя – переїзд, нове місто, нові знайомства, робота… Народилася донечка Юлечка, через рік з’явився на світ синочок Данилко, одним словом, все було ніколи.

До моменту, коли Мирося нарешті набрала номер сестри, минуло п’ять років. Час іноді має дивну властивість: минає місяць в розлуці, і ми шалено сумуємо за рідною людиною, минає рік, два, і нам вже перестає здаватися, що це багато. Так і Мирося – сама не відразу повірила, що з дня їхнього останнього спілкування минуло вже стільки часу.

У трубці звучав незнайомий жіночий голос. Мирося невпевнено перепитала, чи це Юля, і зрозумівши, що ні, вже хотіла покласти слухавку. Проте жінка зупинила її, і попросила пояснити, кому Мирося телефонує. Мирося як могла пояснила, хто вона і кому дзвонить.На що жінка – мама Юлі –  тихо відповіла, що Юля відійшла у засвіти у той же рік, коли Мирося поїхала з чоловіком. Взимку поспішала трамваєм до Данилка на новорічний ранок, і раптово не витримало її серденько.

Мирося довго мовчала. Горло скувало, моментально підступили сльози, почула, як заплакала мама Юлі.  Дізналася, що Данилко тепер живе з бабусею й іноді згадує тітку.

Мирося не раз себе картала після цього за те, що так пізно зробила крок назустріч сестрі. Якби можна було усе повернути…

Автор Оксана Нагірна, за матеріалами видання “Неймовірні історії життя”

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page