fbpx

Мирослава вкотре йшла попри хату своїх сусідів, і ще здалеку придивлялася, чи не стоїть біля воріт Миколи його машина, бо не дуже вона хотіла з ним в черговий раз зустрітися – занадто болючими для неї були ці зустрічі. Здавалося б, скільки років вже минуло, давно пора все забути, а серце по-зрадницьки тріпоче, коли бачить Мирослава, скроні якого вже посріблила сивина. Мирослава не раз задавала собі питання – хто винен у тому, що вони з коханим не разом? Чому доля зіграла з ними такий злий жарт? Зараз вони сусіди, і чи не щодня бачаться. І як же це важко

Мирослава вкотре йшла попри хату своїх сусідів, і ще здалеку придивлялася, чи не стоїть біля воріт Миколи його машина, бо не дуже вона хотіла з ним в черговий раз зустрітися – занадто болючими для неї були ці зустрічі.

Здавалося б, скільки років вже минуло, давно пора все забути, а серце по-зрадницьки тріпоче, коли бачить Мирослава, скроні якого вже посріблила сивина.

Мирослава не раз задавала собі питання – хто винен у тому, що вони з коханим не разом? Чому доля зіграла з ними такий злий жарт? Зараз вони сусіди, і чи не щодня бачаться. І як же це важко…

Жінка не раз ловила на собі погляд сусіда, в якому було стільки любові, що в океан не поміститься.

Але, розуміючи, що нічого назад не повернеш, і що вони обоє одружені люди, що мають сім’ї, дітей, обов’язки – вона завжди просто відводила погляд і чемно вітаючись, намагалася якомога швидше прошмигнути повз нього, щоб не видати себе, не показати жодним чином, що досі кохає його понад життя.

Зустрілися вони в далекому двохтисячному, коли поступили в університет. Закохалися одне в одного майже відразу, і то було перше справжнє, чисте кохання. Вони проводили разом багато часу, і планували побратися, щойно отримають дипломи.

Але, влітку перед останнім курсом Микола поїхав додому і на 5-й курс не повернувся, а в деканаті сказали, що він перевівся вчитися в іншу область.

Мирослава плакала, вона не могла зрозуміти, чому коханий так раптово зник з її життя. Телефонів тоді у них не було, та й точної адреси, щоб відшукати коханого, у Миросі не було.

То літо, яке вона провела на самоті у своїх батьків, стало одним з найчорніших у її житті. В один момент вона дуже хвилювалася за коханого, чи не трапилося що з ним, а в інший – ненавиділа його за те, що він ось так просто, без пояснень, кинув її.

Огорнута наче пеленою, восени Мирослава вийшла заміж за хлопця з свого села, Івана. Він був настирливим, і дуже подобався його батькові, тому з весіллям вирішили не тягнути – у вересні відгуляли свято, а в кінці 5-го курсу Мирослава народила свою старшу донечку.

Чоловіка свого вона не любила, але сподівалася, що з часом все само прийде – бо там, де є повага, потім буде і любов. Проте, цього не сталося.

Коли сусідка Мирослави, Ольга, всім хвалилася, що знайшла собі красеня-нареченого, якого привезе з сусідньої області, Мирослава і подумати не могла, що це буде її Микола, адже шанс такого збігу – один на мільйон.

Перед весіллям Микола таки знайшов час, щоб пояснити Мирославі, що тоді сталося. Він в машині з товаришем їхав, а той з керуванням не впорався, так що все літо вони обидва в лікарні провели.

А потім ще був період реабілітації, тому його батьки і перевели в місцевий університет, щоб ближче було.

Микола писав листи коханій, та з якихось невідомих причин вони до неї не доходили, тому все так і склалося.

Мирослава з розпачу заміж вийшла, а Микола теж дівчину засватав, і яким же було його здивування, коли він зрозумів, що тепер з Мирославою вони будуть сусідами.

Багато років вони так і жили – з нелюбимими, але так поруч з коханими. Ні чоловік Мирослави, ні дружина Миколи ні про що не здогадувалися, тому і стали наполягати, щоб вони так, по-сусідськи, хоч інколи сходилися між собою.

Це і стало останньою краплею, бо перехиливши чарку чогось міцнішого, Микола вже не міг стримувати свої почуття.

– Вона – кохання всього мого життя, – сказав він дружині, коли всі гості розійшлися.

– Хто? – здивовано перепитала Ольга.

– Я давно кохаю Мирославу. Вибач. А з тобою нам треба розлучитися…

Коли Мирослава пішла від чоловіка, а Микола від дружини, і вони разом переїхали в місто, де зняли квартиру, все село просто гуло від цієї новини.

– Та їхній роман триває вже багато років, відколи цей пан сюди приїхав! – От безсоромна, отак, під носом чоловіка зраджувати йому! – Бідна Ольга! – Хоч би про дітей подумали…

Цим пересудам не було кінця-краю, тому і поїхали закохані подалі від усіх. Просто їхнє кохання було сильнішим за все, і з цим нічого не вдієш.

Діти у обох уже школу закінчили, так що вже майже дорослі, але кидати їх напризволяще ніхто не збирався. І Мирослава, і Микола про своїх дітей, звичайно ж, подбають.

Просто їм теж захотілося бути щасливими, адже в 40 років життя тільки починається. А справжнє кохання не минає навіть через роки…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page