– Невістко, відчиняй скоріше, ми замерзли під брамою стояти, поки ти там свої порядки наводиш! – різкий, звичний до наказів голос зовиці змусив Галину підвести голову від сирої осінньої землі.

Галина повільно стягнула з рук грубі робочі рукавиці, струсила з фартуха сухий пирій і важко зітхнула. Кінець жовтня видався напрочуд холодним і вогким, проте день випав погожий, якраз щоб перекопати грядки після капусти, вибрати бур’ян і підготувати ділянку до зими.

Позаду затишно скрипіло старе гілля груші, у повітрі пахло прілим листям, вологим чорноземом та димом із далеких печей, де сусіди палили сухе бадилля.

Під високою бляшаною брамою тим часом знову загрюкали кулаком, та так настирливо, ніби за нею стояли законні власники цієї садиби, а не непрохані гості в суботній ранок.

– Якби ти мала звичку бодай зателефонувати вчора ввечері, то хвіртка була б відчинена, – спокійно мовила Галина, відсуваючи чавунний засув і відчиняючи важку стулку.

На дорозі стояла Ярина, молодша сестра її чоловіка, закутана у яскравий мохеровий шалик, у тонких міських чобітках на підборах, які зовсім не пасували до розкислих польових стежок.

Позаду неї, здіймаючи куряву та гарчачи глушником, паркувався старенький універсал її чоловіка Василя.Багажник машини був набитий вщерть якимись пакунками, великими каструлями та мішками з вугіллям.

– Ще чого, дзвонити їй треба! Ми до рідного брата приїхали, а не на прийом до начальника, – буркнула Ярина,навіть не привітавшись і спритно прослизнувши повз невістку на подвір’я.

Вона гидливо подивилася на робоче взуття біля ґанку, на купу викопаних буряків під навісом і зневажливо скривила губи.

– Мирон де? Спить ще, чи що? Буди його мерщій, треба багажник розвантажити і в альтанці прибрати, бо до нас люди скоро приїдуть, а в тебе тут безлад і бруд на кожному кроці.

Галина залишилася стояти біля відчиненої стулки, навіть не думаючи бігти до хати.

Ця хата, великий сад і шістдесят соток родючої землі належали тільки їй. Батько подарував доньці цю садибу ще до того, як вони з Мироном пішли до церкви брати шлюб.

Батько все життя будував на совість, у кожну балку і в кожну цеглину вкладав душу. А останні роки вже сама Галина за кошти зі своїх підробітків та премій перекрила дах новеньким залізом, провела до хати воду, поміняла паркан і довела до ладу літню кухню.

Мирон же село любив тільки як місце для відпочинку на дивані, риболовлі та поїдання смаженого м’яса. А його родина з кожним приїздом поводилася на подвір’ї все нахабніше, ніби це був їхній спадковий маєток.

– Мирон спить після важкої нічної зміни, і підіймати його я не збираюся, – рівним, твердим голосом відповіла Галина. – І ніяких гостей ми сьогодні не чекаємо. У нас на вихідні повно роботи, треба город до перших морозів докопати, поки сніг не впав.

Тим часом Василь уже витягав із багажника величезну виварку, накриту старим рушником, з-під якого різко пахло оцтом, цибулею та магазинними приправами.

Слідом з машини вискочили двоє підлітків Ярини. Вони відразу побігли навпростець через квітник, де ще трималися останні кущики морозяних айстр та хризантем.

– Хлопці, обережно, під ноги дивіться, там квіти посаджені, – суворо гукнула господиня, перегородивши їм шлях і зачинивши внутрішню дерев’яну хвіртку, що вела далі в сад та город.

– Ти дивися, які пани стали, ступити їм ніде! – одразу підхопила зовиця, невдоволено підібравши підборіддя. – Не чіпай дітей, вони цілий тиждень у квартирі сиділи, їм простір треба і повітря чисте. Краще відчини сад, нехай яблук пізніх нарвуть або горіхів назбирають. Чи тобі для рідних племінників шкода жмені горіхів?

– Горіхи вже давно зібрані й посортовані в мішки, а пізні яблука зняті на зберігання в льох, – спокійно пояснила Галина. – А по городу бігати не треба, там земля після дощів мокра, тільки багно на ґанок натягаєте. Шашлики тут сьогодні ніхто смажити не буде, бо мені треба перекопувати ділянку, а не сміття за вами вигрібати.

Ярина зсунула свій капелюшок на потилицю, і в її очах спалахнула звична злість людини, якій не дозволили взяти чуже задарма.

Вона зміряла поглядом охайний двір, чисті доріжки, побілені стовбури яблунь та рівні кучугури компосту, а тоді демонстративно зітхнула, ніби розмовляла з малою дитиною.

– Ти вічно все ускладнюєш, ніби від твоїх яблук чи альтанки шматок відпаде, – мовила зовиця і гукнула до свого чоловіка: – Василю, занось ящики просто на веранду, зараз Мирон встане і все владнає. Не має права чужа жінка виставляти за поріг рідну сестру з дітьми, коли ми повну виварку м’яса намаринували і стільки кілометрів сюди тряслися.

– Це подвір’я належить тільки мені, і тут усе буде так, як скажу я, – Галина закрила внутрішню хвіртку на залізний гачок, надійно перекриваючи доступ до саду. – Мирон може випити з вами узвару на ґанку, якщо прокинеться, але цілоденних посиденьок із криками до півночі тут не буде.

У цей час двері хати рипнули, і на поріг, човгаючи старими повстяними капцями, вийшов Мирон.

Він був у пом’ятих штанях, із заспаним обличчям і скуйовдженим волоссям. Чоловік кліпав очима на холодному осінньому вітрі, розгублено дивлячись то на дружину, то на сестру.

– О, прокинувся нарешті наш господар, а то твоя жінка нас уже на дорозі зустрічає, як чужинців, – сплеснула руками Ярина, підштовхуючи дітей ближче до брата. – Скажи їй, нехай відімкне льох, дістане консервацію і розтопить грубку в літній кухні, бо ми з дороги зголодніли і змерзли.

Мирон важко зітхнув, потер долонею шию і підійшов до дружини, намагаючись говорити пошепки, щоб сестра не відчула його слабкості.

– Галю, ну нащо ти відразу сваришся при людях? – тихо пробелькотів він, торкаючись її плеча. – Нехай хлопці побігають по подвір’ю, подихають, а ми з Василем мангал у кутку розпалимо, тобі взагалі заважати не будемо.Невдобно виходить, рідня ж приїхала на вихідні, стільки бензину спалили.

– Ти чудово знав, що на сьогодні ми планували закінчити перекопування городу, – твердо відказала Галина,відступаючи на крок і забираючи руку. – Земля скоро візьметься кригою, а в нас ще сотка не доведена до ладу.Твоя сестра навіть не спромоглася спитати, які в нас плани, бо звикла вважати мою батьківщину безкоштовним заїздом.

– Але це ж моя рідна кров, Галю! Як ти цього не розумієш? – Мирон підвищив голос, відчуваючи за плечима підтримку Ярини. – Якщо ми їх зараз відправимо геть, мама мені до весни спокою не дасть по телефону. Вона й так каже, що ти мною вертиш, як хочеш, і від родини відбиваєш.

– Нехай твоя мама думає що завгодно, мене її вигадки давно не хвилюють, – відрізала жінка, повертаючись до відра з водою, щоб сполоснути руки.

У цю мить за парканом почулося гучне гудіння кількох моторів, а слідом пролунав довгий, нахабний автомобільний сигнал.

Галина зупинилася, перезирнувшись із чоловіком. На обличчі Мирона з’явився щирий подив, він явно більше нікого не очікував. Проте Ярина від цього звуку миттєво стрепенулася, квапливо поправила шалик на шиї і радісно побігла до воріт.

На порожню сільську дорогу перед хатою один за одним виїхали два дорогі міські автомобілі.

З першої машини вийшли двоє чоловіків у шкірянках та модно вдягнена жінка з пишною зачіскою і яскравими нігтями, ніби вона збиралася на урочистий бенкет, а не в село восени.

З другої машини висипала галаслива компанія молоді з великою колонкою, коробками з їжею та пакунками зі скляними пляшками.

– Ой, нарешті ви дісталися, ми вас уже виглядаємо! – голосно загукала Ярина, гостинно розчиняючи браму, яку Галина не встигла замкнути. – Заходьте, не соромтеся, ставте машини просто попід парканом, місця тут повно! У нас усе готово, повітря чудове, грубка скоро буде гаряча!

Галина відчула, як холодна хвиля обурення пройшла від ніг до самої голови.

Вона подивилася на Мирона, але той просто роззявив рота, кліпаючи очима й не тямлячи, звідки тут узялися всі ці незнайомці.

– Ярино, це хто такі? – голосно запитала Галина, виходячи на середину подвір’я і перепиняючи дорогу невідомим прибульцям.

Модна жінка, гидливо обходячи калюжу своїми світлими чобітками, обдарувала Галину поблажливим поглядом і простягнула Ярині великий пакет з дорогої міської крамниці.

– Яринко, ми все привезли, як домовлялися, і рибу для решітки, і свіжі овочі, і солодке, – дзвінко щебетала гостя,оглядаючи велику добротну садибу. – Слухай, а тут справді дуже гарно, ти правду казала. Тільки ти обіцяла, що літня кухня вже буде протоплена, щоб ми могли перевдягтися з дороги в теплі, а тут диму з комина навіть не видно.І де свіжа постіль для другого поверху? Нам уже можна заносити речі в кімнати, чи треба почекати?

Ярина вмить почервоніла, нервово смикнула плечем і спробувала стати спиною до Галини, затуляючи собою гостей.

– Світлано, ви проходьте поки що в альтанку, розкладайтеся на лавах, ми зараз усе швиденько влаштуємо, – поспіхом заторохтіла зовиця, кидаючи на невістку перелякані погляди. – Тут просто невелика затримка вийшла,господар зараз дров принесе і все зробить за пів години.

– Ану стійте всі на місці, – не кричучи, але так твердо й важко сказала Галина, що вся галаслива компанія мимоволі зупинилася серед подвір’я. – Жінко, поясніть мені спокійно і до ладу: хто ви такі, на яких умовах ви сюди приїхали і про що саме ви домовлялися з Яриною?

– Галю, ходімо на хвилинку відійдемо за хлів, це мої співробітники з роботи, не ганьби мене перед чужими людьми!– Ярина вчепилася в рукав Галини, намагаючись відтягти її вбік. – Я тобі зараз на кухні все поясню, ну нащо ти сварку на порожньому місці роздуваєш!

Галина різко струсила руку зовиці й зробила два кроки назустріч міській гості, яка вже з підозрою розглядала напружені обличчя навколо.

– Ніяких таємниць по кутках не буде, – мовила господиня, схрестивши руки на грудях. – Ця хата і ця земля належать виключно мені. Я тут єдина господиня за всіма документами. І я вперше в житті бачу вас на своєму подвір’ї. Тому я запитую ще раз: хто ви і що ви тут робите?

Світлана насупилася, перезирнулася зі своїм супутником, високим чоловіком у темному пальті, і дістала з кишені дорогий телефон.

– Тобто як це, хто ми такі? – у голосі міської гості зникла вся привітність, поступившись сухій діловитості. – Ярина здала нам цю заміську садибу на всі вихідні, з лазнею, літньою кухнею та затишною територією. Ми їй ще на початку тижня перевели солідний завдаток на картку для бронювання. Вона запевнила, що це маєток її родини, і ми будемо тут самі відпочивати всі вихідні без сторонніх очей.

На подвір’ї запала така тиша, що стало чути, як десь у глибині саду з гілки впало останнє перестигле яблуко.

Мирон зблід так, ніби перед ним розверзлася земля.

Василь, чоловік Ярини, тихенько задкував до своєї старої машини і вдав, що дуже уважно витирає ганчіркою брудне скло.

– Завдаток? – повільно перепитала Галина, повертаючись до зовиці, яка втягнула голову в плечі і тремтіла від люті та сорому. – Тобто ти надумала здати чужу хату своїм колегам, забрати собі чималі гроші, а нас із Мироном приставити за дармову прислугу? Щоб я їм постелі стелила, хату топила, а після них сміття збирала, поки ти чужим добром розпоряджаєшся?

– Ярино, ти при своєму розумі взагалі? – нарешті прохрипів Мирон, роблячи крок до сестри. – Яка оренда? Ти що наробила?

– А що тут такого страшного! – раптом зірвалася на вереск Ярина, розуміючи, що викрутитися не вдасться, і переходячи в напад. – У вас хата стоїть напівпорожня, ви тут удвох сидите на свіжому повітрі, а нам із Василем за позику платити нічим! Подумаєш, пустила пристойних людей на два дні м’ясо спекти, невже від тебе б шматок відпав кілька простирадл у пральній машині випрати? Ми родина чи хто? Тобі для рідного брата та його дітей грошей пожалілося?

– Мені не шкода для людей, але мені гидко бачити в себе шахрайку, – холодно відкарбувала Галина, дивлячись зовиці просто у вічі. – Ти взяла з людей плату за чуже майно, до якого не маєш жодного стосунку ні по совісті, ні за законом. Це чистий обман. І якщо ці люди зараз викличуть кого слід, ти матимеш великі клопоти.

Світлана нервово зітхнула, сховала телефон і вкрай суворо глянула на свою колегу.

– Значить так, шановна співробітнице, – крижаним голосом сказала жінка. – Нам твої сімейні розбірки та вигадки зовсім не потрібні. Гроші повертай прямо зараз назад на картку, до останньої копійки. Інакше в понеділок про твою витівку знатиме все керівництво на роботі, а далі буде зовсім інша розмова.

– У мене зараз немає тих грошей, я ними борг закрила ще позавчора! – мало не плачучи вигукнула Ярина,благально дивлячись на свого чоловіка. – Василю, ну скажи їм! Галю, ну пусти людей відпочити, ми в неділю по обіді поїдемо і все до нитки приберемо за собою, присягаюся!

– Жодної хвилини ці люди тут не залишаться, – Галина спокійно повернулася до приїжджих. – Мені прикро, що вас ошукали, але це приватне подвір’я. Прошу всіх вийти за ворота. Усі фінансові питання вирішуйте з цією громадянкою на вулиці, за моїм парканом.

Супутник Світлани мовчки взяв її під руку і коротко кинув Ярині:

– Десять хвилин тобі на повернення всього завдатку. Якщо сповіщення не прийде, ми просто звідси зателефонуємо куди треба, листування і чек у нас збережені. Повертаємося до машин, тут нема чого чекати.

Гості почали квапливо сідати назад у салони, гримаючи дверцятами і сперечаючись між собою про зіпсований вихідний.

Обидва авто розвернулися на вузькій сільській дорозі, розкидаючи мокре листя з-під коліс, і швидко зникли за пагорбом.

На подвір’ї залишилося тільки сімейство Ярини серед гнітючої мовчанки.

– Ти задоволена? – засичала зовиця, повертаючись до Галини з перекошеним від злості обличчям. – Зганьбила мене перед усім відділом! Мені тепер із роботи йти доведеться через твою черствість прокляту! Щоб тобі цей город кілком став!

– Забирай свої пакунки, дітей і щоб ноги вашої тут більше не було, – спокійно вказала рукою на дорогу господиня.– Виварку з м’ясом забирайте, пляшки свої теж. Щоб духу вашого на моєму подвір’ї не було ні сьогодні, ні навесні,ні коли-небудь взагалі.

– Мироне, ти чоловік чи порожнє місце? – верескнула сестра, кидаючись до брата і смикаючи його за куртку. – Скажи їй хоч слово! Вона мене з дітьми на холод виганяє, у нас пального назад ледве вистачить, віддай мені з ваших заощаджень, щоб я людям повернула борг! У вас же є відкладене, я знаю, що ви на опалення збирали!

Мирон подивився на сестру, потім перевів погляд на Галину, яка стояла нерухомо, упевнено і без тіні жалю.

Він поглянув на виварку з м’ясом, на наляканих дітей Ярини, на Василя, який боявся підвести очі. До чоловіка нарешті дійшло, в який бруд його щойно ледь не втягнули заради чужих примх.

– Сідайте в машину і їдьте додому, Ярино, – глухо промовив Мирон, опустивши голову. – Грошей я тобі не дам. У мене їх немає, а якби й були, на такі авантюри я не дав би ані копійки.

– Зрадник! – скрикнула зовиця, кидаючи в багажник якусь торбу. – Мати дізнається, прокляне тебе на старість! За чужу жінку рідну кров зрадив, перед чужими заступився!

Василь поспіхом закинув виварку назад, підлітки заскочили на заднє сидіння, схлипуючи від страху, і старенький автомобіль із рипінням виїхав за ворота.

Галина дочекалася, поки машина сховається за лісосмугою, підійшла до брами, із зусиллям зачинила важкі металеві стулки і закрила замок на два оберти ключа.

У дворі знову запанував спокій. Тільки вітер тихо погойдував голе віття на груші та пахло димом від сусідських вогнищ.

Мирон стояв посеред двору, згорбивши плечі і розглядаючи свої повстяні капці на вологій доріжці.

– Галю, пробач мені, – тихо промовив він, не наважуючись глянути їй в обличчя. – Я справді не знав, що вона таке вигадала. Думав, просто в гості зібралися м’ясо спекти.

– Ти не знав, бо тобі так було зручно, – втомлено, але твердо мовила Галина, беручи з лави свої робочі рукавиці. – Ти звик, що за всі забаганки твоєї рідні я маю розплачуватися власними силами, спокоєм і працею. Якщо хочеш залишитися тут до вечора, бери лопату й іди докопувати грядки за хатою. Якщо ні – рейсовий автобус до міста їде за сорок хвилин.

Чоловік помовчав кілька хвилин, потім повільно пішов до повітки, виніс важку штихову лопату і мовчки попрямував на город, де чорніла ще невикопана земля.

Галина піднялася на ґанок, налила собі з глиняного глечика холодної колодязної води, настояної на сушених яблуках, і повільно випила.

Попереду був ще цілий день доброї осінньої погоди, робота на городі заспокоювала руки і думки, а на душі вперше за багато місяців стало тихо і легко. Чуже нахабство нарешті вперлося в надійний, міцний засув, який більше ніколи не відкриється для непроханих гостей.