На жаль, в моєї рідної сестри Тетяни сімейне життя якось геть не склалося зовсім.
Вона, хоча добра й турботлива жінка, але щастя не має в житті.
Два роки вже моя сестра Тетяна сиділа вдома майже весь час, нікуди не ходила, весь час доглядала за недужою свекрухою.
Всі подруги, а особливо вся велика наша родина, заздрили дуже моїй рідній сестрі: вона дуже вдало вийшла заміж за серйозного та дуже забезпеченого чоловіка Павла, який дуже добре заробляв і вже давно твердо стояв на ногах, був самостійним та успішним у своїй справі, все в нього добре виходило, за щоб не взявся він.
Павло мав свій власний бізнес, мав велику хорошу квартиру в центрі міста в новому елітному будинку, три хороших іномарки, шикарний котедж за містом та чималий вклад в банку, про що він любив хизуватися перед друзями та родичами постійно.
Але особливо йому подобалося про це розказувати родині своєї дружини, хвалитися усім, адже вони прості люди, достатку не мають, нехай знають.
Павло часто прямо говорив, що їх Тетяні пощастило, та чого вартий її чоловік, на нього молитися потрібно.
Як би там не було, а Павлові щастило у всьому, за що б він тільки не брався, та й наполегливим він був в усьому.
Одним словом – бізнесмен від природи він був. А йому самому було вже 33 роки на той час.
А моя сестра тоді лише закінчила навчання в інституті, рік попрацювала в місцевій школі вчителькою.
Та вже влітку, коли у школі закінчився черговий навчальний рік, молоді відразу зіграли шикарне весілля, на яке була запрошена вся родина нареченої, нехай бачать, що за чоловік дістався Тетяні.
Відразу після одруження Павло порахував, що його дружині не варто витрачати свій час та нерви на роботу, навчаючи чужих дітей за копійки у якісь там невеличкій школі.
Він був переконаний, що краще його дружина сидітиме вдома, буде чекати його з роботи і готуватися до появи спадкоємців. Зате в домі завжди буде затишно, прибрано і наварено.
Тетяна, в свою чергу, тоді теж погодилася з чоловіком, вона вважала, що в житті вже має все, що тільки може бажати жінка, тому ні над чим не замислювалася.
А вже за перший рік після заміжжя моя сестра побувала з чоловіком за кордоном двічі, привезла звідти просто дуже багато захоплюючих та яскравих вражень та різних красивих та дорогих речей і косметики, на які тоді Павло зовсім не скупився для дружини, косметики та парфумів, які коштували чималих грошей, моя Тетяна й не мріяла ніколи про такі.
Тільки ось ходити в тих дорогих речах і фарбуватися неймовірно красивою косметикою було Тетяні зовсім нікуди, всі свої дні вона проводила вдома, так як не мала ні роботи, ні подруг, особливо.
Подруги моєї сестри усі працювали, мали свої хобі та інтереси, були зайняті постійно з своїми дітьми, а у вихідні займалися домашніми справами, готували різні смаколики і відпочивали сім’ями, вони збиралися з дітками частенько, навіть разом на море відпочивати їздили цілими родинами, а для моєї сестри час знаходили рідко, у них нічого спільного не було.
У її чоловіка Павла було своє коло спілкування серед ділових людей, в який він не вводив дружину, та й їй не було цікаво з тими людьми, адже що у них спільного, вони геть чужі люди. Тетяна постійно сама сумувала вдома.
Малюк у них так і не з’явився, щирість та яскравість почуттів до Павла, з часом, минула.
Вона, впоравшись з нечисленними клопотами по квартирі, тинялася з кімнати в кімнату, зайнята лише думками про майбутнє, яке уявлялося їй не дуже райдужним.
А про що могла думати ще, на той час, Тетяна, вона була дуже самотньою, не зважаючи на те, що й ні в чому не мала потреби, але й щастя сімейного, справжнього, жіночого, теж не мала.
Через рік подружнього життя Павло вже лише зрідка заїжджав вдень додому на обід. А ввечері повертався додому зовсім пізно, втомлений, роздратований чимось, зрідка вечеряв з дружиною і навіть не хотів розмовляти з нею. Говорив, бізнес його похитнувся, справи йдуть не дуже добре, ні настрою, ні бажання до розмов.
Спочатку попередив Тетяну, що варто бути більш стриманою у покупках, відкладати і економити на всьому.
А зовсім став вимагати звіт у всіх її витратах за місяць, пізніше за тиждень, дружина мала звітувати навіть за куплені продукти, повинна була постійно показувати чоловікові чеки.
А вечорами, коли чоловік моєї сестри просто продивлявся чеки, з калькулятором в руках доводив, що на життя їм вистачить вдвічі менше грошей, ніж вони витрачаються зараз.
Тетяна вже й зовсім захвилювалася, хотіла вже вийти на роботу, щоб у фінансовому плані стало трохи легше чоловікові, і щоб їй ті копійки вже не рахував, адже втомилася від тієї лічби, адже нічого лишнього й так не купувала, але за фахом місця собі не знайшла.
Моя сестра відразу вирішила записатися на курси, але раптово занедужала мати Павла, свекруха Тетяни, і вона просто на два довгих роки перетворилася в справжню звичайнісіньку безкоштовну доглядальницю за старою жінкою, працю якої ніхто не цінував, а усі сприймали, як обов’язок невістки, яку утримує чоловік.
Чоловік вважав, раз дружина не працює, то має за мамою доглядати, адже більше нікому, а вона й так весь день вдома сидить.
Павло ще з самого початку, коли мама вже не ходила перевіз свою матір в свою з Тетяною квартиру.
Вся важка праця по дому та догляду за чужою, правду казати, літньою жінкою, яка до речі ніколи не цінувала турботу своєї невістки і була постійно незадоволеною, була лише на плечах Тетяни.
А сам чоловік зовсім зрідка бував вдома.
А коли матері Павла не стало, то чоловік геть перестав добре ставитися до дружини, бувало й тижнями не заговорить, лише бурчить, постійно не задоволений нічим, все йому не так, лише одні зауваження робить.
Весь час старався втекти з дому, аби не бути поряд з дружиною.
Тетяна зовсім не розуміла, що відбувається з чоловіком, поки одного разу їй не знадобилося у справах заїхати в квартиру свекрухи, в якої не було вже кілька років.
Вона там побачила іншу жінку, коли відкрила квартиру своїм ключем. Все б нічого, але там була і маленька дитина, і купа речей та нові меблі, в квартирі ремонт, було видно, що вони тут живуть вже давно.
А та жінка розповіла, що в них тепер сім’я і вони щасливі, лише сестра заважає їм.
Сестра моя тепер просить чоловіка одуматися, не залишати її, а зберегти сім’ю. Вмовляє його, щоб він не розлучався, адже щиро кохає його.
Я кажу, щоб вона не робила цього, краще вже розлучитися, ніж так далі жити. Та вона мене не слухає зовсім. Хіба вірно робить вона?
Фото ілюстративне.
