Мої батьки прожили разом 48 років, і вони для мене стали прикладом того, як має виглядати справжнє подружнє життя.
Вони в селі прожили все життя, завжди все разом робили, були надійною опорою і підтримкою одне для одного.
І я сподівалася, що коли вийду заміж, то у мене буде така ж сім’я.
Та, на жаль, вийшло у мене не зовсім так, як я хотіла і мріяла.
Петро мій був доволі красивим чоловіком, мені всі подруги заздрили, коли я за нього заміж виходила.
Двоє дітей у нас народилося, одне за одним, і я поринула в материнство і в хатню роботу, зовсім забувши про себе. І це стало моєю найбільшою помилкою.
Тому що мій чоловік знайшов собі іншу жінку – молоду, красиву, доглянуту.
Спочатку він метався між нами обома, але потім таки вона перемогла, настояла на тому, щоб мій Петро до неї йшов, а мене залишив.
Ми розлучилися, я отримувала від колишнього чоловіка лише мізерні аліменти на дітей, тому була змушена продавати на ринку продукти з городу, щоб заробити грошей.
І одного разу на ринку я побачила Петра з своєю кралею. Вона була як з обкладинки журналу. Я коли прийшла додому, глянула на себе в дзеркало, то аж розплакалася, бо розуміла, що такою красунею я ніколи не стану.
Минув час, я заспокоїлася і стала жити для себе і для своїх дітей, не згадуючи про свого колишнього чоловіка. Зрештою, кожен має право жити так, як хоче – і Петро захотів так, то не мені його судити.
Та нещодавно сталося те, на що я і не сподівалася – повернувся Петро, став проситися, щоб я його назад прийняла.
Не склалося життя у нього з його красунею, каже, що зрозумів, що я найкраща і найрідніша.
Я не знаю, що мені робити? Приймати чоловіка назад, чи таки не варто пробачати зраду?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.