fbpx
Життєві історії
Минулої весни не стало нашої мами, їй було 80 років. Із спадкоємців залишилися я і моя сестра Марія. Так вийшло, що заповіту мама не залишила, тому сестра теж вирішила претендувати на спадщину

Минулої весни не стало нашої мами, їй було 80 років. Із спадкоємців залишилися я і моя сестра Марія. Так вийшло, що заповіту мама не залишила, все сталося якось дуже раптово. Вона до останнього сама поралася по господарству, ще хотіла тієї весни картоплю садити.

Я, звичайно, їй завжди допомагала, бо жила з нею на одній вулиці, вийшла заміж за сусідського хлопця, тому до мами заходила щодня. І діти мої до бабусі завжди забігали.

А моя сестра Марія після школи в місто поїхала, закінчила технікум, на роботу влаштувалася. Спочатку житло знімала, а коли заміж вийшла, вони з чоловіком захотіли свою квартиру. Довго вони на неї збирали, наша мама навіть тоді частину городу продала, а гроші Марії віддала, щоб її мрія швидше здійснилася.

Сестра 10 років тому з чоловіком розлучилася, бо захотіла їхати на заробітки, а він не пускав. Вірніше було так – спочатку вона поїхала, а потім чоловік на розлучення подав. У них єдиний син, вже дорослий, то ж вони вирішили, що можуть без проблем розходитися.

Весь цей час, що сестра була в Італії, додому вона не приїжджала, я вже не кажу про те, що мамі жодного разу нічого не передала – ні євро, ні макаронів. Одного разу мама сказала, що дуже хотіла б попробувати ті хвалені італійські макарони, так я в магазині купила, а їй сказала, що це Марія передала.

Жила мама в невеликій хатині, воду з криниці треба було до хати носити. То мій чоловік завжди зранку йшов до тещі, щоб принести їй воду. Я Марії не раз казала, давай, мовляв, скинемося, проведемо мамі до хати воду, але Марія мені пояснювала, що вкладатися в стару мамину хату не має наміру.

Я маму до себе на зиму кликала, і чоловік був не проти, але вона не хотіла, казала, що так добре як в своїй хаті, їй не буде ніде. Шкода, що весною мамі так і не судилося посадити картоплю, в березні її не стало.

Сестра не приїхала, щоб провести маму в останню путь, але з’явилася влітку заявити про себе як про спадкоємицю, це треба було зробити до пів року, тому вона так поспішала.

Я ніколи не думала, що сестра виявиться такою дріб’язковою. Мамину хату ми чесно поділили – не питання, але спілкуватися з сестрою у мене зовсім настрою немає.

Марія повернулася в Італію, а мамин будинок стоїть пусткою, в селі продати половину практично неможливо. Та й це ж не якийсь величезний палац, це стара хата. Не знаю навіщо вона сестрі здалась.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page