Все це почалося ще з минулої весни.
Як і всім українцям, нам тоді з чоловіком жилося дуже не просто.
Довго обоє сиділи вдома, діти вчилися дистанційно, з роботою були суцільні негаразди і ми не знали, що нас чекає на завтрашній день, адже часи сумні.
Ми з Олегом якось стали по-іншому дивитися на своє життя, адже в ньому усе змінилося, майбутнє своє уявляли хмарним.
Добре обдумали ми з Олегом все, на той час, та й вирішили, що купимо маленьку хатину в селі і будемо жити там поки, адже це буде ідеальний варіант для всіх.
Ми зважили усі за і проти і зрозуміли, що хатина в селі, хоч і невеличка, але це дуже добре.
Поки діти малі і постійні обмеження всякі, багато часу вони будуть сидіти вдома разом з нами, так буде краще для всіх, адже вулиця і свіже повітря і нам, і діткам йдуть на користь.
Так, як багато відкладених грошей у нас на той час не було, ми шукали маленьку хатину, аби жити поки в селі.
Звісно, що великий будинок ми б купити не змогли, та й цілі такої не мали, адже грошей багато не було, шукали маленьку хатинку з невеличкою земельною ділянкою, щоб там була грубка і можна було зимувати.
Минув тиждень наших з чоловіком пошуків житла в селі і ми натрапили на стареньку милу бабусю, вона продавала свою хату, бо її діти забирали в місто до себе.
Ми були дуже щасливі, раділи, що нам дуже пощастило, так як хатина хоч старенька, але доглянута, скрізь чистенько, видно було, що бабуся стільки праці і тепла в неї вклала, та й ціна невисока, загалом.
Загалом це була просто мрія і якраз ми мали таку суму, щоб купити її.
Купили ми цю невеличку хатину, оформили її по документах на себе, перевезли усі свої речі і стали облаштовуватися там.
За цей час, коли ми займалися цією хатою, ми знайшли квартирантів і квартиру свою ми здали в довгострокову оренду, а на ці гроші планували жити в селі, адже за ці кошти тут можна добре жити, ще й тримати господарство гарне можна.
Я не працювала до того, а чоловік звільнився з роботи і став шукати якийсь підробіток поблизу.
Хата там хороша, можна жити і взимку.
Ми так раділи, що скоро весна, сонечко, трохи веселіше стане жити.
Цієї вести ми вперше посадили город, щоб було все своє, купили качок, курей і гусей, а молоко купували в сусідки.
Ціни тут гарні, і ринок щонеділі є.
Нам тут подобається усім.
В такі важкі часи для України, ця хатина дуже виручила нашу сім’ю, тут є грубка, чоловік воду в хату провів.
А одного дня, зовсім несподівано для нас, до нас навідалася бабуся у якої ми купили свою хатину.
Вона прийшла з однією старенькою сумкою своїх речей.
Стала скаржитися, що життя з дітьми у неї не склалося, вона ніяк не могла їм догодити, а молодь не звикла жити з старенькою людиною, часто просили, щоб та не виходила з кімнати, коли у них гості бувають.
Бабуся стала просити, щоб ми продали їй хату назад, бо за короткий час вона ще гроші не витратила свої, і дітям все не віддала, трішки вона витратила на життя, але обіцяла, що віддаватиме з пенсії.
Для мене з чоловіком це було такою несподіванкою, що й словами не передати, ми не знали, що їй відповісти, адже потрібно було подумати добре перед тим, щоб прийняти якесь рішення.
Я б ніколи не подумала, що таке в житті може статися, для мене це була справжня несподіванка.
Хату ми не збиралися продавати, я тут така несподіванка.
Ми підлаштувалися вже під таке життя і, чесно кажучи, нічого не збиралися змінювати у своєму житті навіть заради бабусі, і це не дивно, думаю, та зрозуміло, адже вона чужа людина для нас.
Як би це не звучало, але ж вона нам зовсім чужа людина!
Я нагодувала стару жінку, пригостила її пирогом та чаєм.
Мені стало шкода її, але я по-людськи пояснила, що так не робиться, ми не будемо змінювати своє життя за один день, ми і діти звикли вже до життя в селі, та й життя зараз таке складне, я вирішила тримати тут господарство, хата опалюється, чоловік збирається робити ремонт.
Бабуся Одарка пішла, поговоривши про все зі мною.
А згодом я дізналася, що її приютила у себе наша сусідка, адже вони були подружками і та пошкодувала її, і старенька стала частенько приходити до нас.
Отак вона прийде, тихенько стане біля воріт, стоїть і сумує, очі вологі.
Я перші дні не виходила до неї навіть, а потім мені так стало шкода її, що я стала запрошувати її на подвір’я, а вона дуже раділа.
Ми сиділи і довго з нею розмовляли про життя.
Бабуся Одарка розповіла, що має дві доньки, це вони вмовили її продати хату, говорили, що заберуть її до себе і їй у них буде добре.
Вона житиме в них по черзі, а гроші поділять навпіл.
Але вони хотіли лише гроші, адже ставилися до неї не дуже добре, маму ніхто з них особливо не чекав.
Що одна донька, що інша не змогли вжитися з мамою старенькою, адже звикли до самостійного життя, коли ніхто не заважав їм.
Доньки, щоб вона сиділа в кімнаті своїй постійно, нічого не робила вдома, не мила посуд, їм нічого не подобалося.
А просто сидіти Одарка не звикла, вдома в неї і курочка була, і гуска, і маленький город, і подруги, а тут і слова мовити ні до кого.
Бабуся Одарка раділа лише одному, що не встигла віддати гроші дітям.
Ми так звикли до цієї бабусі, здавалося б чужої нам людини, що самі не помітили, як стали щодня чекати, коли вона прийде до нас, її дуже полюбили наші дітки.
Вона щось пекла, готувала, старалася для нас.
А потім сама нам запропонувала, що буде сидіти з нашими дітками, а я з чоловіком можу шукати роботу у місті, яке недалеко від нас.
Я була безмежно їй вдячна, бо через тиждень у нас вже була робота.
Тепер бабуся Одарка живе з нами в своїй хаті, для неї ми виділили маленьку кімнату.
Ми працюємо, вона допомагає з дітьми та по господарству, планує садити цього року город, вже грядки якісь там готує, насіння я їй купила.
Я не знаю, як буде далі, але зараз ми усі щасливі.
Ми зріднилися наче з цією жінкою у такі складні для всіх часи.
Тепер навіть не уявляємо, як би ми жили без неї, адже вона живе з нами.
Я ніколи подумати не могла, що чужа людина стане мені такою рідною, без якої я не уявляю життя нашої родини.
Тепер і не знаю, що мені робити, коли надумаємо перебратися в місто знову.
Як знайти вихід з цієї ситуації?
Ми ж, виходить, не можемо бабусю вигнати і хату віддати їй неправильно буде, ми ж їй гроші заплатили за неї.
Як тут вірно вчинити?
Фото ілюстративне.
