Минулої весни нам важко з чоловіком було, в нашому місці неспокійно було і ми вирішили купити маленьку хату в селі з грубкою, щоб в ній і перезимувати. Щасливі були дуже, коли знайти за гарні гроші хату в маленькому селі, але тоді ще й гадки не мали, що вона змінить долю багатьох людей

Все це почалося ще з минулої весни.

Як і всім українцям, нам тоді з чоловіком жилося дуже не просто.

Довго обоє сиділи вдома, діти вчилися дистанційно, з роботою були суцільні негаразди і ми не знали, що нас чекає на завтрашній день, адже часи сумні.

Ми з Олегом якось стали по-іншому дивитися на своє життя, адже в ньому усе змінилося, майбутнє своє уявляли хмарним.

Добре обдумали ми з Олегом все, на той час, та й вирішили, що купимо маленьку хатину в селі і будемо жити там поки, адже це буде ідеальний варіант для всіх.

Ми зважили усі за і проти і зрозуміли, що хатина в селі, хоч і невеличка, але це дуже добре.

Поки діти малі і постійні обмеження всякі, багато часу вони будуть сидіти вдома разом з нами, так буде краще для всіх, адже вулиця і свіже повітря і нам, і діткам йдуть на користь.

Так, як багато відкладених грошей у нас на той час не було, ми шукали маленьку хатину, аби жити поки в селі.

Звісно, що великий будинок ми б купити не змогли, та й цілі такої не мали, адже грошей багато не було, шукали маленьку хатинку з невеличкою земельною ділянкою, щоб там була грубка і можна було зимувати.

Минув тиждень наших з чоловіком пошуків житла в селі і ми натрапили на стареньку милу бабусю, вона продавала свою хату, бо її діти забирали в місто до себе.

Ми були дуже щасливі, раділи, що нам дуже пощастило, так як хатина хоч старенька, але доглянута, скрізь чистенько, видно було, що бабуся стільки праці і тепла в неї вклала, та й ціна невисока, загалом.

Загалом це була просто мрія і якраз ми мали таку суму, щоб купити її.

Купили ми цю невеличку хатину, оформили її по документах на себе, перевезли усі свої речі і стали облаштовуватися там.

За цей час, коли ми займалися цією хатою, ми знайшли квартирантів і квартиру свою ми здали в довгострокову оренду, а на ці гроші планували жити в селі, адже за ці кошти тут можна добре жити, ще й тримати господарство гарне можна.

Я не працювала до того, а чоловік звільнився з роботи і став шукати якийсь підробіток поблизу.

Хата там хороша, можна жити і взимку.

Ми так раділи, що скоро весна, сонечко, трохи веселіше стане жити.

Цієї вести ми вперше посадили город, щоб було все своє, купили качок, курей і гусей, а молоко купували в сусідки.

Ціни тут гарні, і ринок щонеділі є.

Нам тут подобається усім.

В такі важкі часи для України, ця хатина дуже виручила нашу сім’ю, тут є грубка, чоловік воду в хату провів.

А одного дня, зовсім несподівано для нас, до нас навідалася бабуся у якої ми купили свою хатину.

Вона прийшла з однією старенькою сумкою своїх речей.

Стала скаржитися, що життя з дітьми у неї не склалося, вона ніяк не могла їм догодити, а молодь не звикла жити з старенькою людиною, часто просили, щоб та не виходила з кімнати, коли у них гості бувають.

Бабуся стала просити, щоб ми продали їй хату назад, бо за короткий час вона ще гроші не витратила свої, і дітям все не віддала, трішки вона витратила на життя, але обіцяла, що віддаватиме з пенсії.

Для мене з чоловіком це було такою несподіванкою, що й словами не передати, ми не знали, що їй відповісти, адже потрібно було подумати добре перед тим, щоб прийняти якесь рішення.

Я б ніколи не подумала, що таке в житті може статися, для мене це була справжня несподіванка.

Хату ми не збиралися продавати, я тут така несподіванка.

Ми підлаштувалися вже під таке життя і, чесно кажучи, нічого не збиралися змінювати у своєму житті навіть заради бабусі, і це не дивно, думаю, та зрозуміло, адже вона чужа людина для нас.

Як би це не звучало, але ж вона нам зовсім чужа людина!

Я нагодувала стару жінку, пригостила її пирогом та чаєм.

Мені стало шкода її, але я по-людськи пояснила, що так не робиться, ми не будемо змінювати своє життя за один день, ми і діти звикли вже до життя в селі, та й життя зараз таке складне, я вирішила тримати тут господарство, хата опалюється, чоловік збирається робити ремонт.

Бабуся Одарка пішла, поговоривши про все зі мною.

А згодом я дізналася, що її приютила у себе наша сусідка, адже вони були подружками і та пошкодувала її, і старенька стала частенько приходити до нас.

Отак вона прийде, тихенько стане біля воріт, стоїть і сумує, очі вологі.

Я перші дні не виходила до неї навіть, а потім мені так стало шкода її, що я стала запрошувати її на подвір’я, а вона дуже раділа.

Ми сиділи і довго з нею розмовляли про життя.

Бабуся Одарка розповіла, що має дві доньки, це вони вмовили її продати хату, говорили, що заберуть її до себе і їй у них буде добре.

Вона житиме в них по черзі, а гроші поділять навпіл.

Але вони хотіли лише гроші, адже ставилися до неї не дуже добре, маму ніхто з них особливо не чекав.

Що одна донька, що інша не змогли вжитися з мамою старенькою, адже звикли до самостійного життя, коли ніхто не заважав їм.

Доньки, щоб вона сиділа в кімнаті своїй постійно, нічого не робила вдома, не мила посуд, їм нічого не подобалося.

А просто сидіти Одарка не звикла, вдома в неї і курочка була, і гуска, і маленький город, і подруги, а тут і слова мовити ні до кого.

Бабуся Одарка раділа лише одному, що не встигла віддати гроші дітям.

Ми так звикли до цієї бабусі, здавалося б чужої нам людини, що самі не помітили, як стали щодня чекати, коли вона прийде до нас, її дуже полюбили наші дітки.

Вона щось пекла, готувала, старалася для нас.

А потім сама нам запропонувала, що буде сидіти з нашими дітками, а я з чоловіком можу шукати роботу у місті, яке недалеко від нас.

Я була безмежно їй вдячна, бо через тиждень у нас вже була робота.

Тепер бабуся Одарка живе з нами в своїй хаті, для неї ми виділили маленьку кімнату.

Ми працюємо, вона допомагає з дітьми та по господарству, планує садити цього року город, вже грядки якісь там готує, насіння я їй купила.

Я не знаю, як буде далі, але зараз ми усі щасливі.

Ми зріднилися наче з цією жінкою у такі складні для всіх часи.

Тепер навіть не уявляємо, як би ми жили без неї, адже вона живе з нами.

Я ніколи подумати не могла, що чужа людина стане мені такою рідною, без якої я не уявляю життя нашої родини.

Тепер і не знаю, що мені робити, коли надумаємо перебратися в місто знову.

Як знайти вихід з цієї ситуації?

Ми ж, виходить, не можемо бабусю вигнати і хату віддати їй неправильно буде, ми ж їй гроші заплатили за неї.

Як тут вірно вчинити?

Фото ілюстративне.