fbpx
Життєві історії
Минулої суботи у нас гостювали свати. Вони у нас люди заможні. Коли вони під’їхали на шикарному авто до нашого подвір’я, всі сусіди зглядалися. Мій чоловік відразу вибіг відкривати хвіртку

Після того, як ми зіграли дітям весілля свати до нас приїхали вперше. Батьки нашого зятя дуже заможні люди, живуть вони все життя в місті, вони на весілля подарували молодим квартиру. Маленьку, однокімнатну, правда, але ж. Про своє житло в місті кожна молода сім’я лише мріяти може в наш час.

Ми з батьком тішилися, що доньці пощастило в сімейному житті, адже самі ми родом з невеличкого села, в житті б подібного не могли собі дозволити. Квартира – для нас це щось недосяжне. Це справжня розкіш, про це ми й навіть не думали ніколи.

Мій чоловік Роман звичайним трактористом працює, а я пекарем на пекарні. Доньці ми допомагаємо, звичайно, чим можемо, але для свекрів це дрібниці, я думаю, що вони навіть це й за допомогу не рахують зовсім.

До візиту батьків свого зятя я готувалася дуже старанно, навіть не передати словами: пекла, варила, ліпила, прибирала. Загалом наробилася так, що й словами не передати.

В суботу біля нашого подвір’я зупинилося дороге і розкішне авто. Вийшли з нього наші сваха з сватом. Мій Роман поспішив відкрити хвіртку відразу. Першим до хати зайшов сват Іван, тримав в руках великий букет красивих троянд і вручив мені в коридорі. Мені таких квітів ніколи ще не дарували, вперше це було для мене. Потім за сватом увійшла відразу сваха з невеличким пакетом. Тамара одразу попрямувала до хати. Іван взяв її за руку і трохи ніяково попросив зняти чобітки, сказав, щоб вона роззулася.

– Ааа, у них тут ще роззуватися потрібно? – запитала здивовано сама Тамара і повернулася назад.

Стіл накритий був шикарно. Я не пам’ятаю такого в своїй хаті, у всіх своїх подруг та родичок просила найкращі рецепти, що справити враження.

Чоловіки собі гомоніли весь вечір, їм легше знайти спільну мову. А сваха якраз сіла ближче до мене і стала вести розмову.

В той вечір мати зятя сказала, що на весілля вони подарували квартиру дітям, а ми зробили дуже скромний подарунок. Але ж батьки мають дбати про дітей однаково. Зараз наші діти ще живуть зі старим ремонтом, тому Тамара сказала, що вони всю організацію цього ремонту і роботу пов’язану з ним, і дизайнера візьмуть на себе. Але цього разу витрати ми маємо поділити порівну з ними, щоб було справедливо, адже ми теж батьки, як і вони.

Сваха весь вечір говорила, а я мовчала. Ну хіба я сама не хочу допомогти своїй єдиній дитині? Але ж де нам з Романом взяти такі гроші?

Сваха зі сватом після того відразу поїхали а я з чоловіком стали думати, що нам робити далі. Ввечері я зателефонувала доньці, сказала, що будемо з батьком, напевно, брати кредит. Оленка наша нас відмовляла і зять у нас добрий, все розуміє. Діти просили, щоб не брали такий великий борг на себе, не зважали на батьків зятя, адже нам його не один рік доведеться виплачувати, для нас це непосильна сума.

Моя донька Оленка сказала, що вони самі будуть відкладати гроші, і зроблять ремонт для себе. А я так не можу. Бо батьки зятя у нас люди серйозні, якщо задумали, то зроблять так. А, якщо ми не дамо грошей єдиній доньці, то теж це буде якось не по-людськи. А нам хочеться мирно жити з родиною. не думаю, що вони після цього добре ставитимуться до нас.

Воно ніби й добре, що свати дбають про дітей. Але хіба ми вженемось за ними, ми ж люди не багаті? А якщо вони завтра захочуть машину купити, то де ми гроші візьмемо? Навіть не знаю, чи варто нам зараз брати такі гроші в борг? У нас з чоловіком невеликі зарплати, ми й собі ремонт в хаті зробити гарний не можемо, так по трішки щось ремонтуємо, підправляємо та й все.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page