fbpx
Життєві історії
Минулої суботи у мене був день народження, я нічого не святкувала, але рідні приїхали. І поки я накривала стіл, зять пройшовся по подвір’ю, на грядки заглянув, за дві години все прибрав, поскладав, так що я вже готова і сніг зустрічати. А рідний син весь цей час сидів в телефоні, вирішував якісь важливі справи

Так сталося, що зять мені став ближчим, ніж рідний син. Тому я вирішила, що запишу свою хату йому і внукам, а син нехай вибачає.

Чотири роки тому не стало моєї дочки. Вони з чоловіком жили в місті, в невеликій однокімнатній квартирі, ростили двох донечок. Прожили разом 14 років, а потім моя Іванка захворіла і згасла буквально за два місяці. Я тоді зятю пропонувала, що заберу онучок до себе, але він відразу сказав, що про це не може бути і мови.

Зять працює на роботі, непогано заробляє, і цілком добре справляється з вихованням донечок. До мене вони приїжджають дуже часто, я з внуками спілкуюся, а зять тим часом по господарству допомагає.

Про рідного сина я цього сказати не можу. Він відколи одружився, став наче чужий. Син добре заробляє, та ще й в сім’ю хорошу потрапив, сват мій великий начальник, він і сина в начальники вже просунув. У них з невісткою є своя квартира, дорога машина, словом, добре собі живуть. У них є один син, мій онук Максим.

До мене невістка не любить приїжджати, не подобається їй тут, я вже не говорю про те, щоб вона стала і щось допомогла, такого просто не буває. Приїдуть раз в пів року, посидять на дивані, на годинник подивляючись, і кажуть, що їм вже пора. Я вже так до цього звикла, що навіть не засмучуюся.

А минулої суботи у мене був день народження, я нічого не святкувала, але рідні приїхали. І поки я накривала стіл, зять пройшовся по подвір’ю, на грядки заглянув, за дві години все прибрав, поскладав, так що я вже готова і сніг зустрічати. А рідний син весь цей час сидів в телефоні, вирішував якісь важливі справи.

Я стіл накрила скромно – зробила кілька салатів, голубці, картоплю з м’ясом поставила, але невістка ні до чого не доторкнулася, в кінці вечора випила лише чай. Не спитали навіть, як я себе почуваю чи може що мені треба.

Зять добре знає, що мені необхідно, тому привозить, навіть нічого мене не питаючи. І грошей ніколи не бере, каже, що він може собі дозволити. Я не впевнена, що у нього грошей більше, ніж у мого сина, але видно, у нього душа добріша.

От я подумала і вирішила, що свою хату відпишу зятю, бо швидше за все, не біля рідного сина, а біля цієї дитини буду доживати віку.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page