Про матір свою Іван згадав, вперше за багато років, лише минулої осені, коли залишився без роботи.
Гроші скінчилися дуже швидко, за оренду квартири було нічим платити, та й на харчі навіть не вистачало.
Роботу було знайти дуже важко, адже багато людей її шукало, а бізнес весь сидів вдома, а йшла зима, перспектив мало, адже з роботою тоді в усіх проблеми, а на зарплату звичайного охоронця в столиці не проживеш.
Тоді й Іван вирішив повернутися в село до дому, до своєї матері, а там, весною, як вже буде.
З порожньою торбою він переступив поріг старенької хати, мати його чекала, встала з ліжка, хоч важко було, підійшла до сина.
Натрудженими руками насипала борщу, каші, приправила квашеної капусти та огірочків.
Цілий вечір Орися заспокоювала свого сина, щоб не хвилювався про майбутнє, адеж тепер вони разом, все буде добре, вона його не залишить, завжди допоможе.
Урожай картоплі тієї осені Орися зібрала гарний, є консервації багато, поросятко, гуси та кури, їм двом вистачить, зиму переживуть якось, а весною вже легше буде.
Іваноі, вперше за багато років, стало соромно, але не перед мамою, а перед собою, що за стільки років він геть про неї забувся, як вона тут сама з усім справлялася, ще й господарство таке тримала,хоча старенька вже.
Після того Іван не залишав матір, весною посадив город, завів корову, має гарне господарство, влаштувався на роботу до фермера. Тепер вони будуть разом, він її більше ніколи не залишить.
Рідніше матері немає!
Тепер до них частенько навідується сусідка Світлана, вона одна виховує сина, давно залишилася без чоловіка. Допомагає старенькій, адже вона жінка, краще її розуміє. А старенька Орися вже відкладає гроші з пенсії синові на весілля, адже бачить, як її Іван кохає Світлану.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
