Минулої неділі з самого ранку нас розбудив дзвінок в двері. На порозі стояла мама чоловіка з його донькою від першого шлюбу. Не чекаючи особливого запрошення, вона увійшла в квартиру і почала говорити, що їй треба терміново відлучитися, тому дівчинку вона залишає на годинку у нас. Я вже дуже втомилася від цих її візитів, але що робити, не знаю

Я в свого чоловіка друга дружина. Сім років тому мій чоловік одружився перший раз, бо дівчина чекала дитину. Як не дивно, на його одруженні наполягла його мама, мовляв – ганьба який, давай бери, поки у нареченої живіт не виріс. Як розповідає мій чоловік, він не любив ту свою наречену, зустрічався з нею зовсім недовго, і якось навіть через жалість: була в компанії сіра мишка, яка за ним бігала, ось і пошкодував.

Коли вона зрозуміла, розповіла своїм батькам з проханням якось вплинути на батька дитини. Ті зібралися і пішли всією делегацією до матері нареченого вирішувати проблему, а вона дама зі строгими звичаями, умовили сина одружитися хоча б заради того, щоб не ганьбити «нещасну дівчинку», хоча б поки вона не народила.

Вони розписалися, весілля, як такого, не було. Чоловік відразу після весілля втік на заробітки. Тесть, на радощах, що з його донькою хоч хтось одружився, віддав бабусину квартиру, яку сім’я раніше здавала.

Єдине, що моєму чоловікові подобалося в колишній дружині, це те, що вона смачно готувала і вдома завжди була чистота, але любов до цієї жінки так і не з’явилася.

Народилася донька, коли чоловік був на заробітках, а коли він повернувся і взяв дівчинку на руки, то нічого не відчув: ні ніжності, ні розчулення. Взагалі нічого! Вирішив вдаритися в роботу: постійно їздив на заробітки, тому більшу частину часу його не було вдома. Формально він був сімейним, а по суті – намагався втекти. Дружині він залишався вірним, гроші завжди привозив в сім’ю.

Іноді навіть йому здавалося, що він звикає до дружини, але «хімії» між ними все одно не було, вона суцільна «фізика». Вона іноді плакала, мовляв – за що ти мене не любиш, зайвий раз не обіймеш, ласкавого слова не скажеш, а він не знав що відповісти. Ну не любить він її і все, і до доньки байдужий.

Його дружина не витримала такого байдужого ставлення до себе і після 4-х років спільного життя вона йому зрадила! Коли чоловік приїхав додому – йому друзі відразу ж розповіли. Ця новина навіть обрадувала чоловіка: тепер він з чистою совістю може розлучитися з дружиною, яку йому так і не вдалося полюбити. Вона просила пробачити її, казала, що все вийшло випадково, захотілося уваги і турботи, яких вона від чоловіка не бачить і все таке.

Але він розлучився, і навіть його тесть все зрозумів, не став воювати. Чоловік забрав тільки свої речі і пішов від них. За час подружнього життя він так до доньки і не звик – майже ніколи її не бачив, не няньчився, не виховував, але після розлучення аліменти відразу почав платити.

А ось моя свекруха полюбила дитину, часто брала її до себе, бо це була її єдина онука.

Два роки тому ми з моїм чоловіком познайомилися, почали жити і потім розписалися. Дітей поки немає – не хочемо поки, треба побут починати не з народження дітей, а з притирання один до одного. Зі свекрухою я в рівних відносинах, але мене дістають її нескінченні теми про дочку мого чоловіка: мовляв, вам треба частіше брати дитину, ти ж жінка, може якось привиєш любов чоловіка до дочки?

Я їй сказала, що немає такого щеплення, якої б я могла прищепити цю любов. Байдужий він, що робити? А тепер вона взагалі знахабніла: призводить дівчинку до нас, і під приводом, що їй треба кудись відлучитися, пропадає на годину або дві!

От, наприклад, минулої неділі. З самого ранку нас розбудив дзвінок в двері. На порозі стояла мама чоловіка з його донькою від першого шлюбу. Не чекаючи особливого запрошення, вона увійшла в квартиру і почала говорити, що їй треба терміново відлучитися, тому дівчинку вона залишає на годинку у нас.

Повернулася свекруха десь ближче до обіду і весь цей час я сиділа з дівчинкою, розважала її, бо чоловік так з кімнати до неї і не вийшов.

Я не звинувачую свого чоловіка, що він байдужий до дитини: це його почуття. В цей час він намагається піти від реальності і йде грати в комп’ютер, та й дочка на нього нуль уваги. Я дзвоню свекрусі, прошу її прийти скоріше, я не нянька, у мене свої справи.

Свекруха приходить і змовницьким тоном запитує: «Ну як татко – грав з дочкою, займався?». Так ні ж! Я їй пояснюю, що на милування нема силування, від того, що свекруха нахабно впроваджує дитину в нашу сім’ю, дочка з батьком ближче не стануть. За багато років ці двоє один до одного байдужі, ну що може змінитися?!

Свекруха мені іноді говорить, що в усьому я винна – мовляв, якби я вела себе наполегливіше і мудріше, то можливо, батько б до доньки і звик. Ну чому я повинна це робити? Адже це не я сім років тому, як тільки я зрозуміла, що чекаю дитину, то побігла збирати натовп, щоб зі мною одружилися. Тим більше, коли-небудь і у мене будуть свої діти.

Свекруха каже, що мій чоловік буде ставитися до моїх дітей так само байдуже. Але я зараз про це не думаю. Мене більше цікавить, як відучити свекруху не приводити до нас дівчинку?

Фото ілюстративне – pixabay.