Я завжди вважала своїм обов’язком допомагати своїм родичам. Спочатку це були мої батьки, а потім я стала допомагати брату і його сім’ї.
Для своїх рідних я ніколи нічого не шкодувала, готова була останню сорочку з себе зняти, але вони це не оцінили, бо коли я один раз відмовила, то вони на мене сильно образилися.
Мені 56 років, і вже 12 років я живу і працюю в Італії.
Ні сім’ї, ні дітей у мене немає. Тому навіть важко сказати, чому я поїхала на заробітки.
Ми жили в селі, брат одружився першим і привів невістку до нас додому, батьки віддали їм половину будинку і навіть дозволили зробити окремий вхід.
Дружина мого брата відразу сказала, що батьки на мені, оскільки в мене своєї сім’ї немає.
Один за одним стали з’являтися племінники, у брата з дружиною аж троє дітей.
Невістка постійно сиділа вдома, плавно переходила з одного декрету в інший, але по господарству вона нічого не робила, адже у неї діти. Тому вся робота була на мені.
Проте Ярослава, так звуть дружину мого брата, дуже хотіла зі мною бути в добрих стосунках, сестрою мене називала, хресною для свого старшого сина взяла.
А я за це мала їм допомагати, адже я сама, мені нема на кого заробляти.
І я щедро ділилася з сім’єю брата усім, що сама мала.
Коли мама захотіла написати заповіт, то брат мене переконав, щоб вона відразу весь будинок на нього переписувала. Мовляв, ніхто мене і так не вижене з дому, а залишати потім свою частку я і так племінникам буду.
Я погодилася, сама відмовилася від спадщини на користь брата, бо вирішила, що він має рацію.
А в 44 роки я собі подумала, що мені вдома і так ловити нічого, тому треба їхати на заробітки.
Брат з невісткою мене в цьому підтримали, навіть грошей на дорогу позичили.
Я заробляла і відправляла значну суму додому мамі, а вона вже ділилася з братом.
Та нещодавно я собі подумала, що не хочу повертатися в село.
Мами рік тому не стало, тепер там брат і його дружина хазяйнують, то ж я вирішила не плутатися більше їм під ногами.
Стала я собі на квартиру гроші збирати, відповідно, додому я нічого не висилала.
Це дуже не сподобалося невістці, і вона стала мені щонеділі телефонувати, розповідати як у них справи, і звичайно, щоразу на щось грошей просити.
Цієї неділі вона знову мені зателефонувала, і попросила 400 євро, сказала, що треба огорожу підлатати.
Я їй відмовила, пояснила, що гроші мені самій потрібні. На що почула здивовану відповідь невістки, мовляв, а навіщо, адже у тебе немає дітей.
Вона на мене образилася. Потім ще брат телефонував, але я від нього слухавку не брала.
Ні брат, ні невістка, ні їхні діти про мене не подумають. Тому я сама, поки можу, маю подумати про своє майбутнє.
Найкращий варіант – це купити собі квартиру.
Я правильно вважаю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.