fbpx
Життєві історії
Минулого тижня я поїхала до батьків з розмовою про спадщину. Але змінювати свій заповіт вони не збираються, вважають, що якщо у них троє дітей, то вони не можуть залишити майно комусь одному. Мама пояснила, що вони живуть невибагливо, звикли обходитися тим, що є, то ж моєї допомоги не потребують. Що б вони там собі не говорили, я ж бачу, що вони відмовляють собі багато в чому. Живуть на овочах, вирощених на дачі, м’ясо і рибу їдять хіба що на свята. Я хотіла як краще, а вийшло як завжди

Я з сім’ї, де є троє дітей. Мені, як наймолодшій, завжди говорили, що я маю на старості доглядати батьків. Довший час вони цього не потребували, бо працювали, і ще намагалися нам допомогти. Але зараз мама з татом вийшли на пенсію, дохід маленький і вони реально потребують нашої допомоги.

Дві мої старші сестри заміжні, у них є діти і вони вважають, що їм є на кого витрачати гроші, а батькам вже багато не потрібно, є одяг, житло, а на продукти досить двох пенсій. І оскільки у мене сім’ї немає, то батьки мають бути на мені. Я нічого не маю проти, допомагаю їм, як можу.

Я вірила сестрам, що у них немає можливості, але коли старша сестра купила машину, мене це дуже здивувало. Я їй про це прямо сказала, невже у неї немає зайвої тисячі для батьків, які виростили її, вивчили і навіть в свій час допомогли побудувати будинок.

Але сестра сприйняла мої слова неправильно. Вона відповіла, що я просто їй заздрю, і що мене ніхто не змушує допомагати батькові й матері. Інші батьки навіть з пенсій допомагають онукам і дітям.

Від такої розмови мені стало дуже неприємно, я зателефонувала середній сестрі, щоб розповісти про це. Та мене вислухала, але не стала підтримувати, сказавши, що розуміє старшу сестру, бо у самої є дитина і знає, скільки на неї йде грошей. Сказала, що мені легко говорити, адже я одна.

У мене сім’ї немає, це правда, але у мене невелика зарплата і немає свого житла, то ж мені є куди рухатись. Старша сестра живе в будинку, який допомагали їй будувати наші батьки, середня сестра в квартирі чоловіка, то ж про житло вони не думають, а я на своєю квартиру навряд чи коли-небудь зберу. Хіба, що чоловік буде з квартирою.

Я б нічого не говорила, якби у нас в родині діяв принцип: хто доглядає батьків, тому і квартира. Але батьки років п’ять тому написали заповіт, де все їхнє майно (квартира і дача) ділитися порівну на нас трьох. Але якщо так, то і допомагати потрібно всім порівну? Сестри від своєї частки в мою користь не відмовляються, а допомагати батькам разом зі мною не хочуть.

Минулого тижня я поїхала до батьків з розмовою про спадщину. Але змінювати свій заповіт вони не збираються, вважають, що якщо у них троє дітей, то вони і не можуть залишити майно комусь одному, незалежно, що у нас з сестрами є. Мама пояснила, що вони живуть невибагливо, звикли обходитися тим, що є, то ж моєї допомоги не потребують.

Що б вони там собі не говорили, я ж бачу, що вони відмовляють собі багато в чому. Живуть на овочах, вирощених на дачі, м’ясо і рибу їдять хіба що на свята.

Я хотіла як краще, а вийшло як завжди. В результаті я залишилася винною у всьому. Сестри не хочуть спілкуватися, живуть своїм життям, а батьки звинувачують мене в тому, що через мене в родині зіпсувалися стосунки, і їм тепер незручно перед старшими дочками, кажуть, що я так все подала їм, ніби це вони скаржаться на брак грошей.

Після цього випадку батьки відмовилися приймати від мене будь-яку допомогу. Що тепер робити, не знаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page